Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Меч призначення

Відьмак виліз із густого мулу на хистке, але тверде підніжжя, що плавало поряд. Відчував, як щось липке й мерзотне, що залізло в чобіт, повзе в нього по литці. «До криниці, — подумав він, — аби швидше змити ту гидоту. Помитися». Щупальця потвори ще раз плеснули по сміттю, мокро й важко, знерухоміли.

Упала зірка, миттєва, секундна блискавка оживила чорні, іскристі від нерухомих вогників небеса. Відьмак не загадав жодного бажання.

Дихав він важко, хрипко, відчуваючи, як минає дія випитих перед боєм еліксирів. Гігантська купа сміття та недоїдків, що підступала до мурів міста та стрімко спадала униз, у бік лискучої стрічки ріки, у світлі зірок виглядала гарно й цікаво. Відьмак сплюнув.

Потвора була мертвою. Уже стала частиною купи сміття, у якій колись існувала.

Упала друга зірка.

— Смітник, — сказав відьмак із зусиллям. — Погань, гній і гівно.

II

— Ти смердиш, Ґеральте, — скривилася Йеннефер, не відвертаючись від дзеркала, біля якого вона змивала фарбу з повік і вій. — Викупайся.

— Води немає, — сказав він, заглядаючи до цебра.

— Із цим дамо раду. — Чародійка встала, ширше відчинила вікно. — Хочеш морську чи звичайну?

— Морську, для різноманітності.

Йеннефер різко розкинула руки, прокричала закляття, виконуючи долонями короткий складний рух. Крізь відчинене вікно раптом повіяло гострим мокрим холодом, віконниці затряслися, а до кімнати зі свистом увірвався зелений, збитий у неправильної форми кулю водяний пил. Діжка спінилася від води, що неспокійно хвилювалася, билася об краї, плескала на підлогу. Чародійка всілася, повертаючись до перерваної справи.

— Удалося? — запитала. — Що там було, на смітнику?

— Зойгл, як я і думав[17]. — Ґеральт стягнув чоботи, скинув вбрання і сунув ноги у балію. — Зараза, Йен, яке воно холодне. Не можеш цієї води зігріти?

— Ні. — Чародійка, наближаючи обличчя до дзеркала, закрапала туди щось за допомогою скляної палички. — Таке закляття холерно змучує і викликає у мене нудоту. А тобі, після еліксирів, холодна тільки на користь.

Ґеральт не сперечався. Сперечатися із Йеннефер не мало жодного сенсу.

— Із зойглом були проблеми? — Чародійка занурила паличку у флакон і закапала собі щось у друге око, комічно округлюючи губи.

— Нічого особливого.

З-за відчиненого вікна пролунали стукіт, різкий тріск зламаної деревини й нетверезий голос, що фальшиво й нескладно повторював рефрен популярної непристойної пісеньки.

— Зойгл. — Чародійка потягнулася по черговий флакон із чималої батареї, що стояла на столі, вийняла з нього корок. У кімнаті запахло бузком і аґрусом. — От бачиш. Навіть у місті нескладно знайти роботу для відьмака, ти аж ніяк не маєш лазити нетрями. Знаєш, Істредд твердить, що це вже стає правилом. Місце кожного вимираючого створіння з лісів та мочарів займає щось інше, якась нова мутація, пристосована до штучного, створеного людьми середовища.

Ґеральт, як завжди, скривився при згадці про Істредда. Захоплення Йеннефер геніальністю Істредда починало його щиро дратувати. Навіть якщо Істредд і мав рацію.

— Істредд має рацію, — продовжувала Йеннефер, втираючи щось, що пахло бузком і аґрусом, у щоки та повіки. — Подивись сам: псевдощури в каналах і підвалах, зойгли на смітниках, клопарди в брудних ровах і стоках та жмії у млинарських ставках. Це майже симбіоз, тобі так не здається?

«І гулі на цвинтарях, що жеруть небіжчиків назавтра після поховання, — подумав він, змиваючи із себе мило. — Повний симбіоз».

— Так. — Чародійка відсунула флакони та баночки. — У містах також можна знайти зайняття для відьмака. Думаю, що колись ти таки осядеш назавжди у якомусь місті, Ґеральте.

«Скоріше мене дідько візьме», — подумав він. Але не сказав того вголос. Якщо заперечувати Йеннефер, як він знав, це неминуче призведе до сварки, а сварка із Йеннефер не була безпечною справою.

— Ти скінчив, Ґеральте?

— Так.

— Вийди з діжки.

Не встаючи, Йеннефер недбало махнула рукою і вимовила закляття. Вода з балії разом із усією розлитою на підлозі й тією, що все ще стікала з Ґеральта, із шумом зібралася у напівпрозору кулю і зі свистом вилетіла у вікно. Він почув голосний плескіт.

— А бодай би вас зараза, сучі сини! — пролунав знизу сердитий крик. — Не маєте куди помиї виливати? А бодай би вас живцем зжерло, бодай би показило вас, бодай би ви повиздихали!

Чародійка зачинила вікно.

— Най його, Йеннефер, — захихотів відьмак. — Ти ж могла кинути воду кудись подалі.

— Могла, — пробурмотіла вона. — Але не хотілося мені.


  17 Зойгл, як я і думав — за звучанням найближчим відповідником цій істоті є одна з двох назв старовинного гігантського кита-базилозавра (Zeuglodon cetoides, він же Basilosaurus).

Попередня
-= 30 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!