Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Меч призначення

— Що тебе так розважає, відьмаче? — запитав Істредд, сідаючи за довгим столом, на якому розкладено було чималу кількість старезних черепів, кісток і заржавленого залізяччя.

— Щоразу, коли бачу ці речі, — відьмак усівся навпроти, вказуючи на банки та баночки, — задумуюся, чи й справді неможливо вправлятися у магії без усієї цієї гидоти, від вигляду якої аж шлунок корчиться.

— Питання смаку, — сказав чародій. — Як і звички. Що в одного викликає огиду, іншого якось не зворушує. А в тебе, Ґеральте, що викликає огиду? Цікаво, що може викликати огиду в того, хто, як я чув, заради грошей може увійти по шию в нечистоти та гній? Не сприймай, прошу, цього запитання як образу чи провокацію. Мені і справді цікаво, що може викликати у відьмака відчуття огиди.

— Чи у тій баночці, часом, не тримаєш ти місячної крові цнотливої дівиці, Істредде? Знаєш, найбільшу огиду в мене викликає, коли я уявляю собі поважного чародія із пляшечкою у жмені, який намагається здобути ту цінну рідину, крапля за краплею, стоячи навколішки, так би мовити, біля самого джерела.

— Влучно, — посміхнувся Істредд. — Звичайно, я маю на увазі твій блискучий дотеп, бо щодо змісту баночки ти помилився.

— Але часом ти ж застосовуєш таку кров, вірно? У деяких закляттях, як я чув, не обійтися без дівочої крові, а найкраща — що узята від тієї, яку вбито під час повного місяця блискавкою з ясного неба. І чим, цікаво мені, така кров краща від крові старої шльондри, яка на п’яну голову впала з частоколу?

— Нічим, — погодився чародій із милою посмішкою на губах. — Але якби стало відомо, що цю роль настільки ж добре може виконати, наприклад, кров свиняча, значно доступніша, тоді б усіляка голота почала експериментувати із чарами. А якщо голоті треба назбирати отих, дівочих кровей, що тебе так захопили, драконячих сліз, отрути білих тарантулів, відвару з відтятих ручок немовляти — чи трупа, ексгумованого опівночі, — то не один роздумає.

Вони замовкли. Істредд, ніби в глибокій задумі, стукав нігтями об череп, що лежав перед ним, — розтрісканий, коричневий, позбавлений щелепи. Вказівним пальцем водив він по зубчатому краю отвору й кістці скроні[26]. Ґеральт спроквола спостерігав за ним. Роздумував, скільки чародію може бути років. Знав, що здібніші вміли гамувати процес старіння перманентно й у будь-якому віці. Чоловіки, для репутації і престижу, вибирали вік здебільшого зрілий, випромінюючи знання і досвід. Жінки — як Йеннефер — менше дбали про престиж, а більше про привабливість. Істредд не виглядав старше, аніж на заслужені, тверді сорок років. Мав притрушене сивиною, пряме, до плеч, волосся і чисельні зморшки на чолі, у кутику рота й біля очей, що надавали йому поважного вигляду. Ґеральт не знав, чи глибина й мудрість у сірих лагідних очах була натуральною, чи викликаною чарами. Після короткої хвильки він дійшов висновку, що то — все одно.

— Істредде, — урвав він незручну мовчанку. — Я прийшов сюди, бо хотів побачитися з Йеннефер. А ти, хоча її тут немає, запросив мене всередину. На розмову. Про що? Про голоту, що пробує ламати вашу монополію на вживання магії? Знаю, що до тієї голоти ти зараховуєш також і мене. У цьому — нічого для мене нового. На мить мені здавалося, що ти виявишся іншим, аніж твої побратими, які часто нав’язували мені серйозні розмови лише для того, щоб дати мені зрозуміти, що мене вони не люблять.

— Я не думаю вибачатися перед тобою за моїх, як ти висловився, побратимів, — спокійно відповів чародій. — Я їх розумію, бо, як і вони, аби дійти до якоїсь вправності у чорнокнижництві, мав я чимало попрацювати. Іще щеням, коли мої ровесники бігали полями із луками, ловили рибу чи грали в лови, я скнів над манускриптами. Від кам’яної підлоги у вежі ламало в кістках і стріляло в суглобах — звичайно, літом, бо зимою на зубах тріскалася емаль. Від пилюки від старезних сувоїв і книг я кашляв так, що аж очі вилазили, а мій майстер, старий Ройдскільд, ніколи не пропускав нагоди стьобнути мене нагайкою по спині, видно, вважаючи, що без того я не досягну задовільного прогресу в науці. Я не знав ані військової служби, ані дівчат, ані пива в кращі роки, коли всі ці веселощі смакують найкраще.

— Бідолаха, — скривився відьмак. — Воістину, аж сльоза на очі набігає.

— Навіщо ця іронія? Я намагаюся пояснити тобі причини, через які чародіям не подобаються сільські знахарі, заклиначі, цілителі, яги та відьмаки. Назви це, як забажаєш, навіть звичайною заздрістю, але саме в цьому й полягає причина антипатії. Нас злить, коли магію, мистецтво, що його навчили нас трактувати як елітарну майстерність, привілей найкращих і святий містеріум, бачимо ми в руках профанів і аматорів. Навіть якщо то дідівська, бідна й сміху варта магія. Тому мої побратими тебе не люблять. Я, до речі, також тебе не люблю.


  26 Вказівним пальцем водив він по зубчастому краю отвору й кістці скроні — зубчастий отвір найчастіше виникає від смертельного удару, що пробиває череп; таким чином, череп під рукою Істредда не просто покійника, а істоти, вбитої у бою, свідок історії взаємин людей та ельфів.

Попередня
-= 36 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!