Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Меч призначення

З горла Дейнті Бібервельдта вирвався глухий хрип. Мулярі забурчали з подиву. Корчмар впустив миску. Любисток зітхнув.

— Ну, то до побачення, хлопці, — сказав половинник гірко. — Якщо хтось про мене питатиме, то я у темниці.

II

— До завтра, до полудня! — стогнав Дейнті. — Але ж сучий син, той Шванн, щоб його покрутило, огидного дідугана, міг мені й більше часу дати. Більше ніж півтори тисячі крон, звідки я витрушу до завтра таку купу грошей? Мені кінець, розорили мене, загину в буцегарні! Не сидімо тут, холера, кажу вам, хапаємо того мерзотника допплера! Ми маємо його впіймати!

Утрьох вони сиділи на мармуровому личкуванні басейну недіючого фонтану, що займав середину невеличкого майдану серед величних, але геть позбавлених смаку купецьких будинків. Вода в басейні була зеленою і страшенно брудною, золоті рибки, що плавали між сміттям, важко працювали зябрами  й роззявленими ротами раз у раз хапали повітря з поверхні. Любисток і половинчик жували оладки, які трубадур хвильку тому потягнув із прилавка, який вони проминули.

— На твоєму місці, — сказав бард, — я б відмовився від переслідування і почав надивлятися когось, хто позичив би тобі грошей. Що тобі воно дасть, якщо схопиш допплера? Може, ти вважаєш, що Шванн сприйме його як еквівалент?

— Дурню говориш, Любистку. Коли схоплю допплера, відберу в нього мої гроші.

— Які гроші? Те, що він мав у саквах, пішло на відшкодування збитків і на хабар для Шванна. Більше в нього не було.

— Любистку, — скривився половинчик. — На поезії ти, може, і знаєшся, але у справах торговельних ти, вибач, справжнісінький дурбецел. Ти чув, скільки податків нарахував мені Шванн? А з чого платяться податки? Га? З чого?

— З усього, — заявив поет. — Я навіть зі співів сплачую. І до дупи вони мали мої пояснення, що співаю я через внутрішню потребу.

— Дурень, я ж казав. Податки в торгівлі сплачуються з прибутку. З прибутку, Любистку! Розумієш? Той лобур допплер видав себе за мене й уліз у якісь справи, напевно шахрайські. І заробив на них! Мав прибуток! А мені тепер доведеться сплатити податок, а ще до того — покривати борги того лахмітника, якщо він борги наробив! А якщо я не заплачу, то піду до ями, затаврують мене привселюдно залізом, зашлють до копалень! Зараза!

— Ха! — весело сказав Любисток. — Тож виходу в тебе немає, Дейнті. Маєш ти потайки втікати з міста. Знаєш, що? У мене є ідея. Обернемо тебе овечою шкірою[29]. Перейдеш браму, кричачи: «Я овечка, бе-е, бе-е». Ніхто тебе не впізнає.

— Любистку, — похмуро сказав половинчик. — Заткнися, бо я тебе копну. Ґеральте?

— Що, Дейнті?

— Допоможеш мені схопити допплера?

— Послухай, — сказав відьмак, досі безрезультатно намагаючись зашити розірваний рукав куртки. — Тут Новіград. Тридцять тисяч жителів, людей, Гномів, напівельфів, половинчиків і гномів, і, напевне, вдвічі стільки ж приїжджих. Як ти хочеш знайти когось у такому натовпі народу?

Дейнті проковтнув млинець, облизав пальці.

— А магія, Ґеральте? Ті ваші відьмацькі чари, про які стільки розповідають?

— Допплера можна викрити магічно тільки у власній його подобі, а у власній він по вулицях не ходить. А навіть якби магія не придалася, бо навколо є повно слабких, чародійських сигналів. Щодругий дім має магічний замок на дверях, а три чверті людей носять амулети, найрізноманітніші, проти злодіїв, вошей, отруєного їдла, не перерахуєш.

Любисток провів пальцями по грифу лютні, бринькнув по струнах.

— Повернеться весна, запахне теплий дощ! — заспівав. — Ні, погано. Повернеться весна, і сонце... Ні, псякрев. Не йде мені. Аж ніяк...

— Припини скиглити, — буркнув половинчик. — Ти дієш мені на нерви.

Любисток кинув золотим рибкам рештки оладка і плюнув у басейн.

— Дивіться, — сказав. — Золоті рибки. Кажуть, такі рибки виконують бажання.

— Ці — червоні, — зауважив Дейнті.

— Та що там, це ж дроб’язги. Холера, нас троє, а вони виконують три бажання. Виходить по одному на кожного. Що, Дейнті? Ти не бажав би, щоб рибка заплатила за тебе податок?

— Авжеж. А ще — щоб щось упало з неба й гепнуло допплера по лобі. І ще...

— Стій, стій. Ми також маємо бажання. Я хотів би, аби рибка підказала мені закінчення балади. А ти, Ґеральте?

— Відчепися, Любистку.

— Не псуй забави, відьмаче. Скажи, чого б ти собі бажав?

Відьмак встав.

— Бажав би я собі, — буркнув, — щоб те, що нас намагаються оточити, виявилося непорозумінням.

Із завулка навпроти фонтана з’явилися четверо одягнених у чорне осіб у круглих шкіряних шапочках, повільно йдучи в бік басейну. Дейнті вилаявся, озирнувшись.


  29 ...обернемо тебе овечою шкірою — мотив, відомий щонайменше з часів «Одіссеї» Гомера: саме таким чином втекли від осліпленого Циклопа Одіссей та його товариші.

Попередня
-= 53 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!