Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Меч призначення

— Який млин?

— Млин твого тестя, Арно Гардботтома, у Гречаній луці.

— Я додому не повернуся, — заявив Дейнті понуро, але рішуче. — Наймуся на якийсь корабель і стану піратом.

Вімме Вівальді почухав вухо й глянув на нього з підозрою.

— Е-е-е, — сказав. — Ти вже давно розплатився і роздер те зобов’язання. Ти все виплатив. Не дивно, з твоїми-то прибутками...

— Прибутками?

— А, вірно, я ж забув, — пробурмотів ґном. — Я ж мав нічому не дивуватися. Ти круто піднявся на кошенілі, Бібервельдте. Бо, бач, у Повіссі дійшло до перевороту...

— Це я вже знаю, — урвав половинчик. — Індиго здешевшало, а кошеніль подорожчала. А я заробив. Це правда, Вімме?

— Правда. Маєш у мене на депозиті шість тисяч триста сорок шість крон і вісімдесят копперів. Нетто, після вирахування моїх комісійних і податку.

— Ти заплатив за мене податок?

— А як інакше? — здивувався Вівальді. — Адже годину тому ти був тут і наказав сплатити. Канцелярист уже заніс усю суму до ратуші. Щось близько півтори тисяч, бо був урахований, зрозуміло, і продаж коней.

Двері відчинилися з гуркотом, і до кабінету увірвалося щось у брудній шапці.

— Дві крони тридцять! — заверещало. — Купець Газельквіст!

— Не продавати! — крикнув Дейнті. — Чекаємо кращої ціни! Гайда, обидва назад на біржу!

Обидва гноми підхопили кинуті їм Гномом мідяки й зникли.

— Та-ак... На чому я там зупинився? — задумався Вівальді, граючись величезним, дивно огранованим кристалом аметисту, що використовувався для притискання паперу. — Ага, на кошенілі, купленій за вексель. А кредитний лист, про який я згадував, потрібен був тобі для закупівлі великого вантажу мімозової кори. Купив ти її багацько, але досить дешево, по тридцять п’ять копперів за фунт, у занґвебарського фактора, отого Трюфеля чи Сморчка. Галера увійшла до порту вчора. Й тоді все почалося.

— Уявляю собі, — простогнав Дейнті.

— Для чого комусь потрібна кора мімози? — не витримав Любисток.

— Ні для чого, — похмуро буркнув половинчик. — На жаль.

— Кора мімози, пане поете, — пояснив ґном, — це дубильна речовина, що застосовується для дублення шкір.

— Якщо хтось був би настільки дурнуватим, — втрутився Дейнті, — аби купувати кору мімози з-за моря, якщо в Темерії можна купити за безцінь дубову.

— Отут, власне, й закопано вампіра, — сказав Вівальді. — Бо в Темерії друїди саме проголосили, що коли зараз же не припиниться нищення дубів, то нашлють вони на країну пошесть із сарани й щурів. Друїдів підтримали дріади, а тамтий король має слабкість до дріад. Коротко: відучора настало повне ембарго на темерійську кору, тому мімоза йде угору. Ти мав добру інформацію, Дейнті.

З канцелярії пролунав тупіт, після чого до кабінету вдерлося задихане щось у зеленій шапці.

— Вельможний купець Сулімір... — видихнув гном, — наказав повторити, що купець Бібервельдт, половинчик, є дикою і щетинистою свинею, спекулянтом і вижмигрошем і що він, Сулімір, бажає Бібервельдту, аби той запаршивів. Дає дві крони сорок п’ять, і це останнє слово.

— Продавати, — випалив половинчик. — Давай, малий, йди й підтверди. Рахуй, Вімме.

Вівальді сягнув під сувої пергаменту й видобув ґномську рахівницю, справжню цяцьку. На відміну від рахівниць, якими користувалися люди, ґномські рахівниці мали форму ажурної пірамідки. Утім, рахівницю Вівальді було зроблено з золотих дротів, якими пересували огранені та відшліфовані, припасовані одне до одного брилки рубінів, смарагдів, оніксів і чорних агатів. Ґном швидкими, вправними рухами товстого пальчиська хвильку пересував коштовне каміння: вгору, вниз, у боки.

— Це буде... гм-м, гм-м... Мінус кошти й моя комісія... Мінус податок... Та-ак. П’ятнадцять тисяч шістсот двадцять дві крони й двадцять п’ять копперів. Непогано.

— Якщо я добре рахую, — повільно промовив Дейнті Бібервельдт, — то разом із нетто я повинен мати у тебе...

— Точнісінько двадцять одну тисячу дев’ятсот шістдесят дев’ять крон і п’ять копперів. Непогано.

— Непогано? — закричав Любисток. — Непогано? За стільки можна непогане село купити або малий замок! Я в житті своєму стільки грошви не бачив!

— Як і я, — сказав половинчик. — Але давай без азарту, Любистку. Так воно складається, що тих грошей ще ніхто не бачив і невідомо, чи побачить.

— Гей, Бібервельдте, — обурився ґном. — Звідки такі похмурі думки? Сулімір заплатить готівкою чи векселем, а векселі в Суліміра — надійні. Про що йдеться? Ти боїшся втратити на смердючому риб’ячому жирі й воску? З такими прибутками ти жартуючи покриєш втрати...

— Не в тому річ.

Попередня
-= 58 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!