Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Меч призначення

— А тоді в чому?

Дайнті кашлянув, опустив кучеряву голову.

— Вімме, — сказав, дивлячись у підлогу. — Шапелл за нами приглядає.

Банкір присвиснув.

— Кепсько, — процідив. — А втім, цього треба було очікувати. Бач, Бібервельдте, інформація, якою ти користуєшся при транзакціях, має значення не тільки торговельне, але й політичне. Про те, що коїться у Повіссі й у Темерії, не знав ніхто, у тому числі й Шапелл, а Шапелл любить дізнаватися про все першим. Тож тепер він, сам розумієш, ламає голову над тим, звідки ти знаєш. І я думаю, що він уже здогадався. Бо і я здогадався.

— Цікаво.

Вівальді обвів поглядом Любистка й Ґеральта, наморщив кирпатого носа.

— Цікаво? Цікавою є оця твоя спілка, Дейнті, — сказав він. — Трубадур, відьмак і купець. Поздоровляю. Пан Любисток буває тут і там, навіть при королівських дворах, і напевне непогано навчився наставляти вуха. А відьмак? Особиста охорона? Залякувати боржників?

— Поспішні висновки, пане Вівальде, — холодно сказав Ґеральт. — Ми зовсім не в спілці.

— А я, — почервонів Любисток, — ніде не наставляю вуха. Я поет, а не шпигун!

— Різне кажуть, — скривився Гном. — Дуже різне, пане Любистку.

— Брехня! — крикнув трубадур. — Бздури якісь!

— Та добре вже, я вірю, вірю. Тільки не знаю, чи повірить Шапелл. Але хтозна, може, це все й перетреться. Скажу тобі, Бібервельдте, що після останнього нападу апоплексії Шапелл сильно змінився. Може, то страх перед смертю заглянув йому до жопи й змусив замислитися? Словом, це вже не той самий Шапелл. Зробився таким ґречним, розумним, спокійним і... і поштивим, так скажімо.

— Е-е-е-е, — сказав половинчик. — Шапелл — поштивий? Ґречний? Це неможливо.

— Кажу, як є, — відповів Вівальді. — А є — як я кажу. На додачу, зараз храм має на свою голову іншу проблему, ім’я якій — Вічний Вогонь.

— Це як?

— Усюди має горіти Вічний Вогонь, як говориться. Усюди, по всіх околицях, мають ставитися олтарі, тому вогню присвячені. Багацько олтарів. Не питай мене про подробиці, Дейнті, я не дуже орієнтуюся у людських забобонах. Але знаю, що всі жерці, а також і Шапелл, не займаються практично нічим, окрім тих олтарів і того вогню. Ідуть великі приготування. Податки вгору підуть, це вже напевне.

— Ну, — сказав Дейнті. — Марна втіха, але...

Двері кабінету відчинилися знову, й усередину увірвалося знайоме вже відьмакові щось у зеленій шапці й кролячому хутрі.

— Купець Бібервельдт, — заявило воно, — наказує докупити горняток, якщо забракло. Ціна ролі не має.

— Чудово, — посміхнувся половинчик, і та посмішка викликала в думці образ викривленого писку розлюченого лісового кота. — Купимо багацько горняток, воля пана Бібервельдта — наказ для нас. Чого нам іще докупити? Капусти? Дьогтю? Залізних граблів?

— А окрім того, — прохрипіло щось у хутрі, — купець Бібервельдт просить тридцять крон готівкою, бо має дати хабаря, щось з’їсти, напитися пива, а у «Вістрі Спису» якісь троє негідників украли в нього кошель.

— Ах. Троє негідників, — сказав Дейнті протяжно. — Так, це місто, здається, повне негідників. А де ж то, якщо можна запитати, є зараз вельможний купець Бібервельдт?

— А де ж би ще, — сказало щось, шморгнувши носом, — якщо не на Західному Базарі.

— Вімме, — зловісно сказав Дейнті. — Не став запитань, але знайди мені десь тут солідну грубезну палицю. Я вибираюся на Західний Базар, але без палиці не можу піти. Занадто багацько там негідників та злодіїв.

— Палицю, кажеш? Знайдеться. Але, Дейнті, я б хотів одне знати, бо мене воно пригнічує. Я мав не ставити запитань, тож і не питаю, але здогадаюся, а ти підтвердь або запереч, добре?

— Здогадуйся.

— Той згірклий жир, та олія, віск і миски, та холерна мотузка, то була ж тактична хитрість, вірно? Ти ж хотів відвернути увагу конкурентів від кошенілі та мімози? Викликати безладдя на ринку? Так, Дейнті?

Двері різко відчинилися, й у кабінет забігло щось без шапки.

— Турлука передає, що все готове! — заверещало тоненько. — Питає — чи наливати?

— Наливати! — гримав половинчик. — Зараз же наливати!

— Рудою бородою Рундуріна клянуся! — завив Вімме Вівальді, щойно за гномом зачинилися двері. — Я нічого не розумію! Що тут діється? Що наливати? У що наливати?

— Поняття не маю, — визнав Дейнті. — Але справи, Вімме, повинні крутитися.

IV

Важко проштовхуючись крізь натовп, Ґеральт вийшов просто до прилавка, обвішаного мідними каструлями, казанками й пательнями, що червоно виблискували в променях вечірнього сонця. За прилавком стояв рудобородий Гном в оливковому каптурі й важезних чоботах з тюленячої шкіри. На обличчі Гнома вимальовувалося явне знеохочення — говорячи по-простому, виглядав він так, наче за мить збирався заплювати клієнтку, яка гарбалася у товарі. Клієнтка трусила бюстом та золотими кучериками й била в Гнома безперестанним потоком слів, позбавлених ладу й складу.

Попередня
-= 59 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!