Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Меч призначення

— А тепер, — закричав Дроугард, — нумо до пива, друзяки, і до їдла! Просимо, просимо! Чим хата...

Дівчина в синій сукні пропхалася крізь натовп, який, наче морська хвиля, ринув на заставлені їдлом столи.

— Привіт, Любистку, — сказала вона.

Окреслення «очі як зорі» Ґеральт вважав банальним і затертим, особливо від того часу, як почав мандрувати із Любистком, бо трубадур звик кидати тим компліментом направо й наліво, зрештою, досить незаслужено. Але стосовно Ессі Давен навіть хтось настільки ж маловразливий щодо поезії, як відьмак, мусив визнати точність прізвиська. Бо на миленькому й симпатичному, але цілком звичайному обличчі горіло велике, чарівне, блискуче, темно-синє око, від якого неможливо було відвести погляд. Друге око Ессі Давен було здебільшого прикрите золотистим локоном, що спадав на щоку. Отой локон Ессі постійно відкидала, шарпаючи головою або дмухаючи на нього, й тоді виявлялося, що друге оченько Оченька нічим не поступається першому.

— Привіт, Оченько, — сказав Любисток, кривлячись. — Ладну баладу ти тільки що співала. Значно покращила репертуар. Я завжди говорив, що коли хто не вміє писати вірші, то треба позичати чужі. Чимало ти їх позичила?

— Кілька, — відразу відповіла Ессі Давен і посміхнулася, демонструючи білі зубки. — Дві чи три. Хотіла більше, але не вдалося. Жахливе белькотіння, а мелодії, хоча милі й непретензійні у своїй простоті, щоби не сказати примітивні, — це не те, чого очікують мої слухачі. Може, ти написав щось нове, Любистку? Щось я не чула.

— І не дивно, — зітхнув бард. — Мої балади я співаю там, куди запрошують виключно здібних і славетних, а ти ж у таких місцях не буваєш.

Ессі трохи почервоніла і відкинула подмухом локон.

— Факт, — сказала. — Не буваю я у борделях, їх атмосфера мене пригноблює. Співчуваю тобі, що маєш співати в таких місцях. Але — що ж, уже є як є. Якщо немає таланту, то до публіки — зась.

Тепер помітно почервонів Любисток. Оченько, натомість, засміялася радісно, закинула йому раптом руки за шию і голосно поцілувала в щоку.

Відьмак здивувався, але не надто. Бо ж колега по фаху не могла занадто відрізнятися від Любистка з точки зору передбачуваності.

— Любистку, старий ти дзвонар, — сказала Ессі, усе ще обіймаючи його за шию. — Я тішуся, що знову тебе бачу, у доброму здоров’ї і при повному розумі.

— Ех, Лялечко... — Любисток підхопив дівчину за талію, підняв, закрутив навколо себе, аж сукня зафуркотіла. — Ти була чарівною, богами клянуся, давно я не чув таких добрих злостивостей. Лаєшся ти навіть красивіше, аніж співаєш! А виглядаєш і зовсім чудово!

— Я стільки разів тебе просила, — Ессі дмухнула на локон і глянула на Ґеральта, — щоб ти не звав мене Лялечкою, Любистку. Крім того, тепер найкращий час, аби представити мені свого товариша. Як бачу, він не належить до нашого братства.

— Бережи від того боги, — засміявся трубадур. — Він, Лялечко, не має ані голосу, ані слуху, а зрифмувати зуміє лише «дула» і «ступа». Бо це представник цеху відьмаків, Ґеральт із Рівії. Наблизься, Ґеральте, поцілуй Оченьку рученьку.

Відьмак наблизився, не добре розуміючи, з чого почати. Руку, вірніше, перстень, звичайно цілували дамам від герцогині й вище, і до того ж треба було ставати на коліно. А щодо жінок, які стояли на нижчих щаблях, такий жест міг уважатися тут, на Полудні, еротично недвозначним і як такий був зарезервований тільки до пар, занадто близьких одна одній.

Оченько, втім, розвіяла його сумніви, охоче й високо простягнувши долоню із пальцями, скерованими униз. Він узяв її незграбно й чмокнув. Ессі, усе ще витріщаючи на нього своє чарівне очко, зарум’янилася.

— Ґеральт із Рівії, — сказала. — А ти в неабиякому товаристві крутишся, Любистку.

— Це честь для мене, — забурмотів відьмак, свідомий, що красномовством він зараз дорівнює Дроугардові. — Пані...

— Ну вас до диявола, — пирхнув Любисток. — Не збивай Оченько тим беканням та титулуванням. Її звуть Ессі, його ім’я — Ґеральт. Кінець презентації. Перейдемо до справи, Лялечко.

— Якщо ти ще раз назвеш мене Лялечкою, дам у вухо. І що то за справа, до якої ти хочеш перейти?

— Треба вирішити, як ми співатимемо. Я пропоную по черзі, по кілька балад. Для кращого ефекту. Звичайно, кожен співає власні балади.

— Можна.

— Скільки тобі платить Дроугард?

— Не твоя справа. Хто починає?

— Ти.

— Згода. Ех, гляньте-но туди, хто до нас завітав. Його високість князь Аґловаль. Саме входить, бачите?

— Хе-хе, — утішився Любисток. — Публіка стає якіснішою. Хоча, з іншого боку, можна на нього не розраховувати. Він скнара. Ґеральт може підтвердити. Тутешній князь холерно не любить платити. Наймає, аякже. А ось із платою — гірше.

Попередня
-= 68 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!