Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Меч призначення

— Тепер усе ясно, — сказав Ґеральт. — Дракон, скоріше за все, у тих печерах століття перебував у летаргії. Я чув про такі випадки. І там також має бути його скарбниця. Тепер я знаю, чому блокують міст. Хтось хоче накласти на ту скарбницю лапу. І той хтось — Нєдамір із Кайнгорна.

— Саме так, — сказав трубадур. — Усе Холопілля аж кипить з цього приводу, бо вважають там, що дракон і скарбниця належать їм. Але вагаються повстати проти Нєдаміра. Нєдамір — щеня, він ще й голитися не почав, але вже встиг довести, що проти нього повставати небезпечно. А той дракон йому потрібен диявольськи, тому він так швидко відреагував.

— Потрібна йому та скарбниця, хотів ти сказати.

— У тому й річ, що дракон — навіть більше, ніж скарбниця. Бо, бачте, Нєдамір гострить зуби на сусіднє королівство, Маллеору. Там після раптової і дивної смерті князя залишилася княжна у віці, так би мовити, покладин[6]. Вельможі з Маллеори від Нєдаміра й інших конкурентів не в захваті, бо знають, що новий володар натягне їм вузду, не те що княжна-шмаркачка. Тож вони вигребли десь старе й запилене пророцтво, що твердить: митра й рука дівчини належать тому, хто переможе дракона. Оскільки ж драконів тут не бачили століттями, то думали, що тепер настав для них спокій. Нєдамір, звісно, з легенди насмівся, узяв би Маллеору збройною рукою та й по всьому, але коли розійшлася звістка про холопільського дракона, зорієнтувався, що може побити маллеорську шляхту її ж власною зброєю. Якби він з’явився там, несучи драконову голову, народ привітав би його як монарха, посланого богами, а вельможі не посміли б навіть писнути. То ви дивуєтеся, що він погнав за драконом, наче кіт за риб’ячим міхурем? Особливо за таким драконом, який ледь ноги волочить? Це ж для нього щасливий випадок, посмішка долі, най його холера.

— А дороги загородив від конкурентів.

— Певно. І від холопілянців. До того ж по всіх околицях він розіслав кінних із ґлейтами. Для тих, які мають того дракона вбити, бо Нєдамір не дуже прагне особисто входити до печери з мечем. Миттю залучили найславетніших драконоборців. Більшість із них ти, Ґеральте, певно, знаєш.

— Можливо. Хто приїхав?

— Ейк з Денесле, це по-перше.

— Хай йому... — Відьмак тихенько присвиснув. — Богобоязний та цнотливий Ейк, лицар без страху й докору, власною особою.

— Ти його знаєш, Ґеральте? — запитав Борх. — Він і справді такий вовкодав для драконів?

— Не тільки для драконів. Ейк упорається з будь-якою потворою. Забиває навіть мантикор і грифонів. Кількох драконів також прикінчив, я про це чув. Він вправний у цьому. Але псує мені інтереси, босяцюра, бо не бере грошей. Хто ще, Любистку?

— Рубайли з Крінфріду.

— Ну, вважайте — немає вже дракона. Навіть якщо він зцілиться. Та трійця — зіграна банда, б’ються не дуже чисто, але дієво. Вибили усіх ослизгів і вилохвостів у Реданії, а при нагоді прикінчили й трьох червоних драконів і одного чорного, і це вже щось. Це всі?

— Ні. Приєдналася до них іще шістка ґномів під командою Ярпена Зігріна.

— Не знаю його.

— Але про дракона Оквіста з Кварцової гори ти чув?

— Чув. І бачив каміння з його скарбниці. Були там сапфіри небувалих кольорів і діаманти величезні, наче черешні.

— Ну так знай, що саме Ярпен Зігрін і його Гноми прикінчили Оквіста. Було про те складено баладу, але нудну, бо не моя. Якщо ти не чув — нічого не втратив.

— Це всі?

— Так. Не враховуючи тебе. Ти стверджуєш, що не чув про дракона, хтозна, може, воно й правда. Але тепер ти вже знаєш. І що?

— І нічого. Мене той дракон не цікавить.

— Ха! Хитро, Ґеральте. Бо ти й так не маєш ґлейту.

— Повторюю, мене той дракон не цікавить. А що з тобою, Любистку? Що тебе так тягне у той бік?

— Усе просто. — Трубадур стенув плечима. — Треба бути близько від пригод і подій. Щодо битви з тим драконом — буде розголос. Авжеж, я міг би скласти баладу й на підставі розповіді, але вона звучатиме інакше, співана кимось, хто бачив бій на власні очі.

— Бій? — засміявся Три Галки. — Хіба щось на кшталт різанини свині чи четвертування трупа. Слухаю і не можу припинити дивуватися. Славні вої, які мчать сюди з усіх кінських ніг, аби дорізати напівдохлого дракона, отруєного якимось хамом. Сміятися хочеться і ригати.

— Ти помиляєшся, — сказав Ґеральт. — Якщо дракон не помер від отрути на місті, то, напевне, його організм уже її переборов і дракон тепер повний сил. Зрештою, немає великого значення. Рубайли з Крінфріду все одно його вб’ють, але без бою, якщо хочеш знати, не обійдеться.

— Тож ти ставиш на Рубайл, Ґеральте?


  6 Покладини — традиційна весільна церемонія, ямою завершуються весільні гуляння; перша шлюбна ніч.

Попередня
-= 7 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!