Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Меч призначення

— Живий, — відповів відьмак. Піна навколо нього стала рожевою. Ліве плече дерев’яніло, щипало від солі. Рукав куртки був розтятий, рівно й прямо, із порізу текла кров. «Я вийшов з того, — подумав він, — знову вдалося. Але ні, нікуди я не поїду».

Він побачив Любистка, який біг до нього, перечіплюючись об мокре каміння.

— Я їх втримала! — заспівала сирена й знову затрубила в мушлю. — Але не надовго! Тікай і не повертайся, біловолосий! Море... Воно не для вас!

— Я знаю! — крикнув він у відповідь. — Знаю! Дякую, Ш’ееназ.

VII

— Любистку, — озвалася Оченько, роздираючи зубами кінчик пов’язки й зав’язуючи вузол на зап’ястку в Ґеральта. — Поясни мені, звідки під сходами взялася купа шкаралуп від мушель? Дружина Дроугарда, власне, їх прибирає і не приховує, що про вас думає.

— Шкаралупи? — здивувався Любисток. — Які шкаралупи? Я поняття не маю. Може, викинули їх перелітні качки.

Ґеральт усміхнувся, відвертаючи обличчя у тінь. Він усміхнувся, згадавши прокльони Любистка, який провів увесь день, розкриваючи мушлі й грабаючись у слизькому м’ясі, покалічив собі пальці й вишмарував сорочку, але не знайшов жодної перлини. І не дивно, бо це, скоріше за все, були аж ніякі там не перлові скойки, а звичайні перлівниці або мідії. Ідею, щоб із молюсків приготувати юшку, вони відкинули, коли Любисток відкрив першу шкаралупу, — м’ясо її було неапетитним на вигляд і смерділо так, що аж сльози текли.

Оченько закінчила перев’язку й усілася на перевернутому цеберці. Відьмак подякував, оглядаючи вміло перемотану руку. Рана була глибока й досить довга, сягала самого ліктя, який страшенно болів, коли він рухався. Нашвидкуруч вони перетягнули рану ще на березі моря, але, коли дійшли додому, вона почала кривавити знову. Перед самим приходом дівчини Ґеральт улив у розсічене передпліччя коагулювальний еліксир, додав еліксир обезболювальний, а Ессі нагодилася у ту мить, коли вони із Любистком намагалися зашити рану за допомогою нитки, прив’язаної до рибацького гачка. Оченько вилаяла їх і сама взялася за перев’язку, а весь цей час Любисток розважав її цвітастою розповіддю про битву, кілька разів застерігши за собою виключне право на баладу про всю пригоду. Ессі, ясна річ, засипала Ґеральта лавиною питань, на які він не міг відповісти. Сприйняла те погано, схоже, їй здавалося, що він щось від неї приховує. Набурмосилася і припинила допит.

— Аґловаль уже знає, — сказала. — Вас бачили, коли ви поверталися, а Дроугардова дружина, коли побачила кров на сходах, помчала пліткувати. Народ кинувся до скель у надії, що хвилі щось викинуть, вони й досі там крутяться, але, наскільки знаю, не знайшли нічого.

— І не знайдуть, — сказав відьмак. — До Аґловаля я виберуся завтра, але, якщо можеш, попередь його, аби заборонив людям крутитися поблизу від Драконячих Ікол. Тільки ані слова, прошу тебе, про ті сходи й про Любисткові фантазії про місто Іс. Одразу ж знайдуться шукачі скарбів і сенсацій, і з’являться нові трупи...

— Я не пліткарка. — Ессі надулася, різко відкинула з чола локон. — Якщо я тебе про щось запитую, це не для того, аби одразу бігти із тим до криниці й розповідати усе прачкам.

— Вибачаюся.

— Я мушу вийти, — раптом заявив Любисток. — Я умовився із Акереттою. Ґеральте, я беру твій кубрак, бо мій нелюдськи засвинячений і все ще мокрий.

— Тут усе мокре, — іронічно сказала Оченько, із відразою торкаючись носком туфельки кинутих частин одягу. — Як так можна? Це треба розвісити, порядно висушити... Ви жахливі.

— Саме висохне. — Любисток натягнув вологу куртку Ґеральта і з приємністю придивився до срібних заклепок на рукавах.

— Не верзи дурниць. А це що? Ну ні, ця торба досі повна мулу й водоростей! А це... що це? Фу!

Ґеральт і Любисток мовчки дивилися на кобальтово-синю шкаралупу мушлі, яку Ессі тримала двома пальцями. Забули. Мушля була наполовину відкритою і сильно тхнула.

— Це презент, — сказав трубадур, відступаючи до дверей. — Завтра ж твій день народження, вірно, Лялечко? Ну, так це для тебе подарунок.

— Оце?

— Красива, вірно? — Любисток нюхнув і швидко сказав: — Це від Ґеральта. Це він для тебе вибрав. Ох, уже пізно. Бувайте...

Коли він пішов, Оченько якийсь час мовчала. Відьмак дивився на смердючу мушлю і відчував сором. За Любистка і за себе.

— Ти пам’ятав про мій день народження? — повільно запитала Ессі, тримаючи мушлю далеко від себе. — Справді?

— Дай мені це, — сказав він різко. Встав із сінника, намагаючись поберегти перебинтовану руку. — Вибачаюся за того ідіота...

Попередня
-= 80 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!