Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Вежа Ластівки

— Немає її у Нільфгарді.

— Інші говорять, що дівчина мертва.

Йеннефер мовчала, кусаючи губи.

— Але тій другій плітці, — твердо сказав ярл, — заперечу вже я. Цірі жива. Я у тому впевнений. Не було жодних знаків… Вона живе!

Йеннефер здійняла брови. Але запитання не ставила. Мовчали вони довго, вслухаючись у ричання хвиль, що гримотіли об скелі Ард Скелліге.

— Йеннефер, — сказав за мить мовчання Крах. — З материка дійшли й інші новини. Мені відомо, що твій відьмак, який після бою на Танедді крився у Брокілоні, вирушив звідти з наміром дістатися до Нільфгарду й визволити Цірі.

— Повторюю, Цірі у Нільфгарді немає. Що там має намір робити мій, як ти окреслив, відьмак, я знати не знаю. Але він… Краху, аж ніяк не таємниця, що я його… одарюю симпатією. Але знаю, що Цірі він не врятує, нічого не зуміє. Я його знаю. Він розтане, розгубиться, почне філософствувати й бідкатися над собою. Потім виплесне гнів, рубаючи мечем тих, хто під руку трапиться. Потім, у межах спокути, вчинить щось шляхетне, але зовсім безглузде. А в кінці, напевне, буде вбитий: глупо, без сенсу, скоріше за все, ударом у спину…

— Кажуть, — швидко втрутився Крах, наляканий зловороже зміненим, аж дивно тремтливим голосом чародійки. — Говорять, що Цірі йому призначена. Я сам бачив тоді, у Цінтрі, під час заручин Паветти…

— Призначення, — різко перервала Йеннефер, — може бути інтерпретоване по-різному. Дуже по-різному. Зрештою, шкода часу на ті розмови. Повторюю, я не знаю, що має намір робити Ґеральт і чи має намір робити хоча б щось. Я маю намір узятися до справи сама. Своїми методами. Й активно, Краху, активно. Я не звикла сидіти й плакати, обхопивши голову руками. Я дію!

Ярл задер брови, але не сказав нічого.

— Я буду діяти, — повторила чародійка. — Я вже продумала план. А ти, Краху, мені у тому допоможеш, згідно із клятвою, яку ти дав.

— Я готовий, — відповів він твердо. — На все. Драккари стоять у порту. Розповідай, Йеннефер.

Вона не витримала и пирхнула сміхом.

— Ти завжди однаковий. Ні, Краху. Жодних доказів мужності й чоловічності. Не треба буде плисти до Нільфгарду й валити сокирою у ворота Міста Золотих Шпилів. Потрібна мені допомога менш яскрава. Але максимально конкретна… Як у тебе зі скарбницею?

— Пробач?

— Ярле Краху ан Крайте. Допомога, якої я потребую, чітко перераховується на валюту.

* * *

Почалося назавтра, на світанку. У відданих у розпорядження Йеннефер кімнатах тривав шалений розгардіяш, над яким із найвищим трудом панував виділений чародійці сенешаль Гутлаф.

Йеннефер сиділа за столом, майже не підводячи голову від паперів. Рахувала, підсумовувала колонки, співставляла рахунки, із якими відразу гнали до скарбниці й острівної філії банку Чіанфанеллі. Вона малювала й креслила, а малюнки й креслення відразу потрапляли у руки ремісників — алхіміків, золотників, гутників, ювелірів.

Якийсь час усе йшло вправно, потім почалися проблеми.

* * *

— Прикро мені, пані чародійко, — процідив сенешаль Гутлаф. — Але якщо немає, то немає. Дали ми вам усе, що мали. Див і чарів ми робити не вміємо! А дозволю собі зауважити, що те, що лежить перед вами, — то діаманти сукупної вартості…

— Що мені до їх сукупної вартості? — пирхнула вона. — Я потребую одного, але відповідно великого. Наскільки великого, майстре?

Шліфувальник каміння ще раз глянув на малюнок.

— Щоб виконати такий шліф і такі фаски? Мінімум тридцять каратів.

— Такого каменя, — категорично ствердив Гутлаф, — немає на всьому Скелліге.

— Неправда, — заперечив ювелір. — Є.

* * *

— Як ти це собі уявляєш, Йеннефер? — насупився Крах ан Крайт. — Я маю вислати збройних, аби взяли штурмом і пограбували той храм? Я маю погрожувати жрицям моїм гнівом, якщо ті не видадуть діамант? Це у гру не входить. Я не надто релігійний, але храм — то храм, а жриці — то жриці. Я можу тільки ґречно попросити. Дати зрозуміти, яка велика в мене потреба й наскільки необмеженою буде моя вдячність. Але це завжди буде тільки прохання. Принижена мольба.

— Яку можна й не задовольняти?

— Вірно. Але спробувати не завадить. Чим ми ризикуємо? Попливемо вдвох на Гіндарсфьяль, передамо те прохання і дамо жрицям зрозуміти, що нам треба. А тоді вже все у твоїх руках. Домовляйся. Надай аргументи. Спробуй підкуп. Дражни їхні амбіції. Звертайся до вищих рацій. Плач, кричи, верещи, дави на милосердя… На всіх морських дияволів, я що, Йеннефер, учити тебе повинен?

— Те все ні до чого, Краху. Чародійки зі жрицями не домовляться ніколи. Занадто різкими є певні відмінності… світоглядні. А у питанні, аби дозволити чародійці використати «святий» артефакт чи реліквію… Ні, про те можна забути. Й шансу немає…

Попередня
-= 117 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!