Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Відьмак. Вежа Ластівки

* * *

Янку! Яночку!

Забери від мене ту горбату потвору! Не хочу на неї дивитися!

То твоя донька, так само як моя.

Справді? Діти, яких я сплодив, є нормальними.

Як ти смієш… Як ти смієш сумніватися…

То у твоїй ельфійській родині були чарівниці. Це ти скинула першу вагітність. Це через те. У тебе проклята ельфійська кров і лоно, жінко. Саме тому ти народжуєш потвор.

Це нещаслива дитинка… Така воля богів! Це твоя дочка, так само як моя! Що я мала зробити? Удушити її? Не перев’язувати пуповини? Що я маю зробити зараз? Винести її до лісу й там залишити? Чого ти, боги, від мене хочеш?

Тату! Мамо!

Геть, страховисько!

Як ти смієш?! Як смієш бити дитину? Стій! Куди ти йдеш? До неї, так? До неї?

Так, жінко. Я чоловік, можна мені заспокоювати бажання, де хочу й коли хочу, це моє природне право. А ти мені огидна. Ти й плід твого гнилого черева. Не чекай на вечерю. На ніч я не повернуся.

Мамо…

Чому ти плачеш?

Чому ти мене б’єш і відпихаєш? Я ж була ґречною…

* * *

Мамо! Матусю!

* * *

— Чи можеш ти пробачити?

— Я пробачила вже давно.

— Спершу наситившись помстою.

— Так.

— Жалкуєш?

— Ні.

* * *

Біль, потворний біль знівечених долонь і пальців.

— Так, я винна! Чи це ти хотіла почути? Визнання і каяття? Хотіла почути, як Йеннефер з Венґерберга кається і картає себе? Ні, цієї приємності я тобі не дам. Вину я визнаю й очікую на кару. Але мого каяття ти не дочекаєшся!

Біль сягнув межі того, що в змозі витримати людина.

— Ти згадуєш мені зраджених і обдурених, використаних, пригадуєш мені тих, хто помер через мене від власної чи від моєї руки… Колись я підняла руку й на себе? Я мала на те причини! І не жалію ні про що! Нехай би навіть могла я повернути час назад… Не жалію ні про що.

Сокіл усівся на її плечі.

Вежа Ластівки. Вежа Ластівки. Поспішай до Вежі Ластівки.

Донечко.

* * *

Співає півень Камбі.

* * *

Цірі на вороній кобилі, із сирим волоссям, яке рве вітер, у галопі. З обличчя її ллється і бризкає кров, яскрава, жива червінь. Ворона кобила злітає, наче птах, гладко прослизає над балкою коловороту. Цірі погойдується у сідлі, але не падає…

Цірі серед ночі, посеред кам’яно-піщаної пустелі, із піднятою рукою, з руки вилітає світлова куля… Єдиноріг б’є копитами об каміння… Багато єдинорогів… Вогонь… Вогонь…

Ґеральт на мосту. У битві. В огні. Полум’я відблискує на вістрі меча.

Фрінгілла Віго, її зелені очі широко відкриті від насолоди, її темна стрижена голівка на розгорнутій книзі, на фронтиспісі… Видно фрагмент назви: «Зауваження щодо смерті нехибної…».

В очах Фрінгілли відбиваються очі Ґеральта.

Безодня. Дим. Сходи, що ведуть униз. Сходи, якими треба зійти. Щось закінчується. Надходить Тедд Дейред, Час Кінця…

Темрява. Волога. Жахливий холод кам’яних стін. Холод заліза на зап’ястках, на кістках ніг. Біль, що пульсує у знівечених долонях, рве роздавлені пальці…

Цірі тримає її за руку. Довгий темний коридор, кам’яні колони, може, скульптури… Темрява. У ній шепіт, тихий, наче шум вітру.

Двері. Нескінченно багато дверей із гігантськими важкезними крилами безшумно відчиняються перед ними. А у кінці, у непроглядній темряві — ті, що не відчиняться самі. Яких не можна відчиняти.

Якщо боїшся — повернися.

Не можна відчиняти ті двері. Ти про це знаєш.

Знаю.

Але все одно ведеш мене туди.

Якщо боїшся — повернися. На повернення ще є час. Ще не пізно.

А ти?

Для мене пізно.

Співає півень Камбі.

Настав Тедд Дейред.

Aurora borealis.

Світанок.

* * *

— Йеннефер. Прокинься.

Вона підвела голову. Глянула на долоні. Обидві на місці. Цілі.

— Сіґрдріфо? Я заснула…

— Ходімо.

— Куди? — прошепотіла. — Куди цього разу?

— Вибач? Я тебе не розумію. Ходімо. Ти мусиш те побачити. Дещо сталося… Дещо дивне. Ніхто з нас не знає, як і чим це пояснити. Але я здогадуюся. Милість… на тебе зійшла милість богині, Йеннефер.

— Про що йдеться, Сіґрдріфо?

— Поглянь.

Вона поглянула. Глибоко зітхнула.

Брісінґамен, свята прикраса Модрони Фрейї, вже не висів на шиї богині. Лежав біля її стоп.

* * *

— Я вірно почув? — перепитав Крах ан Крайт. — Ти зі своєю магічною майстернею перебираєшся на Гандарсфьяль? Жриці дають тобі святий діамант? Дозволяють використати його у твоїй пекельній машині?

Попередня
-= 121 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 3.

Останній коментар

Nazar 4G 30.07.2022

Просто неймовірно)


Admin 16.07.2020

ігри також на висоті дуже атмосферні


OlyaCheryba 15.07.2020

Я прочитала відьмака за місяць! всі 8 частин! Ніби прожила з героєм його життя.
Доречі, писала про це відгук на своєму сайті:
https://books-land.com.ua/publication_id/25


Додати коментар