Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Вежа Ластівки

— Оце? — Висогота придивився до окремої сторінки. — Сцена з легенди про Гемдалля. Герой Гемдалль висів дев’ять днів і дев’ять ночей на Ясені Світів, аби через жертву й біль отримати знання і силу.

— Кілька разів, — Цірі потерла лоба, — снилося мені щось подібне. Людина, яка висить на дереві.

— Гравюра випала оно з тієї книжки. Як є бажання, то пізніше можеш почитати. Але зараз є важливішим… О, нарешті знайшов. «Мандрівки шляхами й місцями магічними» Буйвіда Бекгюйсена, книжка, яку дехто вважає за апокриф…

— За вигадку?

— Більш-менш. Але були й такі, які оцінили книжку… Ось, послухай… Зараза, як же тут темно…

— Світла досить, то ти від старості сліпнеш, — сказала Цірі із властивою для молодості байдужою жорстокістю. — Дай, я сама прочитаю. Звідки?

— Отут, — показав він кістлявим пальцем. — Читай вголос.

* * *

— Дивачною мовою писав отой Буйвід. Ассенгард — то ж був якийсь замок. Якщо я не помиляюся. Але що воно за країна — Стоозер’я? Ніколи я про таку не чула. І що воно — «тріфолій»?

— Конюшина. А щодо Ассенгарда й Стоозер’я я розповім тобі, як скінчиш читати.

* * *

— І відразу, тільки-но ельф Аваллак’х оті слова вимовив, як вибігли з-під озерних вод оті малі та чорні пташки, що під льодом на дні пучини зимою від морозів хоронилися. Бо ж ластівки, як речуть учені люди, не відлітають подібно до інших птахів до вирію і не повертаються навесні, а тілько, пазурками у великі купи зчепившись, на дно вод занурюються і там усю зимову пору перебувають і тільки навесні з-під вод de profundis[30] вилітають. Тож ота птаха не тільки весни й надії символом є, а й зразком небувалої чистоти, бо ж на землю ніколи вони не сідають і з земним брудом і мерзотою ніякої дотичності не мають.

— Утім, повернімося до озера нашого: імлу пташини крилами своїми, сказав би я, розігнали, бо tandem[31] несподівано вигулькнула з туману вежичка чудова, чорнокнижницька, а ми одним голосом зітхнули від подиву, бо та вежиця була ніби із імли виткана, туман маючи за fundamentum[32], а зверху звінчана сяючою зорею, чорнокнижницькою aura borealis. Воістину, могутнім ота вежа магічним мистецтвом збудована була, незрозумілим для людини.

Наш захват помітив ельф Аваллак’х і сказав: «Ото Тор Сіреаель, Вежа Ластівки. Ото Брама Світів і Ворота Часу. Втішай, людина, очі тим видом, бо не завжди й не кожному буває то дано».

А розпитуваний, чи можна наблизитися і зблизька на ту Вежу поглянути або ж propria manu[33] торкнутися, засміявся Аваллак’х. «Тор Сіреаель, — сказав, — то для вас наче сонне марення, а марення не торкаються. Це добре, — додав він, — бо ж вежа тільки Відаючим служить і небагатьом Обраним, для кого Ворота Часу є брамами надії і відродження. А для профанів є це брами кошмару».

Ледве промовив він ті слова, як знову опали тумани й відмовили очам нашим у милуванні тим видом…

* * *

— Країна Стоозер’я, — пояснив Висогота, — тепер зветься Міль Трахта. Це дуже розлоге, потяте річкою Йеленою міжозер’я у північній частині Метінни, поблизу кордону з Назаїром і Маг Турґа. Буйвід Бекгюйсен пише, що йшли вони до озера від півночі, з боку Ассенгарда… Зараз немає вже Ассенгарда, залишилися тільки руїни, найближче місто — то Нойнройт. Буйвід нарахував шістсот стайє від Ассенгарда. Стайє бувають різні, але візьмемо найпопулярнішу міру, за якою шістсот стайє дає нам близько п’ятдесяти миль. На південь від Ассенгарда, який від нас, від Переплуту, віддалений десь на триста п’ятдесят миль. Інакше кажучи, від Вежі Ластівки відділяє нас десь миль триста, Цірі. На твоїй Кельпі то десь тижні зо два дороги. Вочевидь, навесні. Не зараз, коли за день-два можуть прийти морози.

— Від Ассенгарда, про який я читала, — буркнула Цірі, замислено морщачи ніс, — від тих часів залишилися тільки руїни. А я на власні очі бачила ельфійське місто Шерраведд у Кедвені, була там. Люди видлубали й вивезли усе, залишили тільки голе каміння. Можу закластися, що й від твоєї Вежі Ластівки також залишилося тільки каміння, причому тільки велике, бо все менше напевне покрали. А якщо на додачу там був портал…

— Тор Сіреаель була магічною. Не для усіх відкривалася. А телепорти й узагалі завжди невидимі.

— Правда, — визналася вона замислено. — Той на Танедді був невидимим. Раптом з’явився на голій стіні… Зрештою, з’явився саме вчасно, бо той чарівник, який мене переслідував, був уже близько… Я вже його чула… І тоді, як на замовлення, з’явився портал.


  30 З глибини (лат.).

  31 Нарешті (лат.).

  32 Фундамент (лат.).

  33 Власною рукою (лат.).

Попередня
-= 126 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!