Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Вежа Ластівки

— Чи випадково ти не знаєш, Трісс Мерігольд, із ким розмовляла Йеннефер в останній раз перед розмонтуванням пекельної машини? У ніч із двадцять сьомого проти двадцять восьмого серпня? Із ким? І про що?

Трісс прикрила очі.

* * *

Промінь світла, переламаний діамантом, оживив блиском поверхню дзеркала. Йеннефер простягнула обидві руки, проскандувала закляття. Сліпучий відблиск перетворився на густий туман, з туману почав швидко проявлятися образ. Образ кімнати зі стінами, вкритими барвистими шпалерами.

Рух у вікні. Й неспокійний голос:

— Хто? Хто там?

— Це я, Трісс.

— Йеннефер? Це ти? Боги! Звідки… Де ти?

— Де я — не важливо. Не блокуй, бо картинка тремтить. І задуй свічку, сліпить.

— Вже. Авжеж.

Хоча пора була пізня, Трісс Мерігольд не була ні в негліже, ні у робочому одязі. Мала на собі вихідну сукню. Як завжди, застібнуту високо під шию.

— Ми можемо розмовляти вільно?

— Авжеж.

— Ти сама?

— Так.

— Брешеш.

— Йеннефер…

— Ти мене не надуриш, шмаркачко. Знаю я той твій вираз, надивилася я на нього. Мала ти такий, коли почала за моєю спиною спати із Ґеральтом. Тоді ти надягала аналогічну невинно-сучу масочку, яку я бачу на твоєму обличчі зараз. І тепер, значить, воно те саме, що тоді.

Трісс почервоніла. А поряд із нею у вікні з’явилася Філіппа Ейльгарт, одягнена у темно-синій чоловічий вамс із срібним гаптуванням.

— Браво, — сказала. — Як завжди, швидка, як завжди, прониклива. Як завжди, важкопередбачувана. Я рада бачити тебе здоровою, Йеннефер. Я рада, що та безумна телепортація з Монтекальво не закінчилася трагічно.

— Уявімо, що це й насправді тебе радує, — скривила губи Йеннефер. — Хоча це надто сміливе уявлення. Але облишмо те. Хто мене зрадив?

— Чи воно важливо? — стенула плечем Філіппа. — Ти вже чотири дні як контактуєш зі зрадниками. Із тими, для кого продажність і зрада — друга натура. І з такими, яких до зради ти змусила сама. Один з них зрадив тебе. Нормальний перебіг подій. Не кажи мені, що ти цього не сподівалася.

— Вочевидь сподівалася, — пирхнула Йеннефер. — Найкращий доказ — це те, що я з вами сконтактувала. Адже не мусила.

— Не мусила. А значить, у цьому ти маєш зацікавленість.

— Браво. Як завжди, швидка, як завжди, прониклива. Я контактую з вами, аби запевнити, що таємниця вашої ложі зі мною в безпеці. Я вас не зраджу.

Філіппа дивилася на неї з-під опущених вій.

— Коли ти розраховувала, — сказала нарешті, — що декларацією цією купиш собі час, спокій і безпеку, то прорахувалася. Ми з тобою не кумаємося, Йеннефер. Утікаючи з Монтекальво, ти зробила вибір, заявила, що ти по певний бік барикади. Хто не з ложею, той проти ложі. А тепер ти намагаєшся використати нас у пошуках Цірі, а мотиви, які тобою керують, цілком протилежні нашим. Ти працюєш проти нас. Не бажаєш дозволити, аби ми використали Цірі у наших політичних цілях. Тож знай, що ми зробимо усе, аби ти не зуміла використати дівчину у цілях твоїх, сентиментальних.

— Тож війна?

— Суперництво, — ядуче усміхнулася Філіппа. — Тільки суперництво, Йеннефер.

— Чесне й гонорове?

— Ти хіба жартуєш.

— Ну ясно. І все ж одну справу я хотіла проголосити чесно й однозначно. Розраховуючи, що щось я з того буду мати.

— То ж проголошуй.

— Протягом кількох найближчих днів, може, навіть завтра, дійде до подій, чиї наслідки я не в змозі передбачити. Може статися так, що наші суперництво і взаємодія перестануть мати значення. З простої причини. Не буде суперника.

Філіппа Ейльгарт примружила підкреслені блакитними тінями очі.

— Розумію.

— Тоді ви зробите усе, аби я посмертно повернула репутацію і добре ім’я. Аби не вважали вже мене зрадницею і співучасницею Вільгефорца. Я прошу про те ложу. Прошу тебе особисто.

Філіппа мить мовчала.

— У проханні відмовляю, — сказала нарешті. — Мені прикро, але твоя реабілітація не в інтересах ложі. Якщо ти помреш, помреш як зрадниця. Будеш зрадницею і злодійкою для Цірі, бо тоді буде легше дівчиною маніпулювати.

— Перш ніж ти розпочнеш щось, що загрожує тобі смертю, — видавила раптом Трісс, — залиш для нас…

— Заповіт?

— Щось, що дозволить нам… Продовжувати… Піти по твоєму сліду. Знайти Цірі. Адже тобі передусім йдеться про її добро! Про її життя! Йеннефер, Дійкстра знайшов… певні сліди. Якщо це Вільгефорца захопив Цірі, дівчині загрожує страшенна небезпека.

— Трісс, мовчи, — різко прошипіла Філіппа Ейльгарт. — Тут не буде торгів чи перемовин.

— Я залишу вам вказівки, — промовила повільно Йеннефер. — Залишу інформацію про те, що я дізналася, і про те, про що я здогадуюся. Залишу вам слід, по якому ви зможете піти. Але не задармо. Не бажаєте реабілітувати мене в очах світу, то дідько з вами й зі світом. Але реабілітуєте мене в очах одного відьмака.

Попередня
-= 129 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!