Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Вежа Ластівки

— Живою! — завив Ріенс. — Живооою!

Кенна бачила, як Цірі відігнали від гостроколу над річкою, як ворона кобила розвернулася і помчала у бік воріт. Бачила, як Кабернік Турент підскочив і хотів збити її з сідла, бачила, як блиснув меч, бачила, як з шиї Каберника вдарив карміновий струмінь. Деде Варгас і Фріпп Молодший також це бачили. Не ризикнули заступити дівчині шлях, відбігли під хати.

Бонгарт підвівся, ударом оголів’я меча відіпхнув від себе Нератіна Чеку і тяв його страшно, навскоси через груди. І відразу скочив до Цірі. Порубаний, стікаючи кров’ю, Нератін зумів іще схопити його за ноги, відпустив, тільки як його прикололи до піску. Але й тих кількох секунд вистачило.

Дівчина підняла кобилу дибки, обходячи Сіліфанта й Муна. Скеллен, зігнувшись, наче вовк, забігав зліва, махнув рукою. Кенна бачила, як щось блиснуло у польоті, бачила, як сіпнулася дівчина і як похитнулася у сідлі, а з обличчя її фонтаном ударила кров. Відхилилася назад так, що на мить лягла спиною на круп кобили. Але не впала, випросталася, утрималася у сідлі, притискаючись до кінської шиї. Ворона кобила розкидала озброєних і погнала прямо на ворота. За нею бігли Мун, Сіліфант і Хлоя Штітц із арбалетом.

— Не перескочить! Зараз упіймаємо! — крикнув тріумфально Мун. — Сім футів жоден кінь не візьме!

— Не стріляй, Хлоє!

Хлоя Штітц у загальному вереску не почула. Зупинилася. Приклала арбалет до щоки. Всі знали, що Хлоя не хибить ніколи.

— Труп! — крикнула. — Труп!

Кенна бачила, як невідомий їй на ім’я невисокий чоловік підбіг, підняв арбалет і зблизька вистрелив Хлої у спину. Стріла пройшла навиліт у вибуху крові. Хлоя без стогону впала.

Ворона кобила дочвалувала до воріт, трохи закинула голову. І стрибнула. Злетіла й майже зіп’ялася на браму, витончено підігнувши передні ноги, прослизнула над нею, наче чорна шовкова стрічка. Підібрані разом задні копита навіть не зачепили верхню балку.

— Боги! — крикнув Дакр Сіліфант. — Боги, що воно за кінь! Вартий своєї ваги у золоті!

— Кобилу тому, хто схопить дівчину! — крикнув Скеллен. — На коней! На коней та у погоню!

Крізь відчинені нарешті ворота помчала погоня, збиваючи куряву. Попереду всіх, на чолі, гнали Бонгарт і Бореас Мун.

Кенна із зусиллям встала. Й відразу хитнулася і важко всілася на піску. По ногах болісно поповзли мурашки.

Кабернік Турент не рухався, лежав у червоній калюжі з широко розкиданими руками й ногами. Андреас Віерни намагався підвести все ще непритомного Стігварда.

Хлоя Штітц, скорчена на піску, здавалася малесенькою, наче дитина.

Оль Гарсгайм і Берт Брігден приволокли до Скеллена невисокого чоловіка, того, хто вбив Хлою. Пугач важко дихав. І аж трясся від люті. З перевішеного через плече бандольєра вийняв другу сталеву зірочку, таку саму, якою трохи раніше поранив в обличчя дівчину.

— Хай тебе пекло поглине, Скеллене, — сказав невисокий чоловік. Кенна пригадала його ім’я. Йедія Мекессер. Ґеммерієць. Вона познайомилася з ним у Рокайні.

Пугач згорбився, різко махнув рукою. Шестипроменева зірка завила у повітрі й глибоко увіткнулася в обличчя Мекессера, між оком і носом. Той навіть не крикнув, тільки почав сильно і спазматично сіпатися у руках Гарсгайма і Брігдена. Трясся він довго, а зуби шкірив так страшезно, що всі поодверталися. Всі, окрім Пугача.

— Вирви з нього мій оріон, Олє, — сказав Стефан Скеллен, коли нарешті труп безсило обвис на руках, що його тримали. — І закопайте те стерво у гній, разом із тим іншим стервом, з тим гермафродитом. Щоб і сліду від обох паршивих зрадників не лишилося.

Раптом завив вітер, набігли хмари. Раптом стало темно.

* * *

Стража перегукувалася на мурах цитаделі. Сестри Скарра хропіли дуетом. Кохут голосно сцяв у порожній сральник.

Кенна підтягнула ковдру під підборіддя. Пригадувала.

Не наздогнали дівчину. Вона зникла. Просто зникла. Бореас Мун — небувало — загубив слід вороної кобили через якісь три милі. Раптом, без застереження, стало темно, вітер пригинав дерева майже до самої землі. Линув дощ, навіть громи вдарили, засяяли блискавки.

Бонгарт не спустив того. Повернулися до Говорогу. Кричали один на одного, всі, один перед іншим: Бонгарт, Пугач, Ріенс і той четвертий, загадковий, нелюдський скреготливий голос. Потім поставили під сідло усю ганзу, крім тих, хто — як ото я — були не в змозі виїхати. Покликали селян із факелами, погнали у ліси. Повернулися під ранок.

Повернулися з нічим. Якщо не рахувати жаху, який мали у очах.

Розмови, пригадала Кенна, розпочалися тільки через кілька днів. Спочатку всі надто боялися Пугача й Бонгарта. Ті були настільки розлючені, що краще було не лізти їм на очі. За якесь необачне слово навіть Берт Брігден, офіцер, отримав по лобі руків’ям нагайки.

Попередня
-= 144 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!