Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Вежа Ластівки

— Цур їм та пек! — голосно прошепотіла одна зі служниць і відразу пискнула, бо Фріпп вщипнув її за задок.

— Непогана оповістка! — сказав. — Але до доброї довго їй ще! Налийте, господарю, старому кухоль гарячого пива, може, він і добру тоді розповість! Добру оповістку про духів, хлопці, по тому можна впізнати, що дівкам заслуханим тоді хоч вставляй — все ’дно не помітять!

Чоловіки зареготали, пролунав писк обох дівчат, у яких перевіряли ступінь заслуханості. Дід тягнув гаряче пиво, голосно сьорбаючи й відригаючи.

— От тільки ти тут не упийся і не засни! — грізно застеріг Деде Варгас. — Ми тебе задарма не поїмо! Байки кажи, співай, на волинці грай! Весело має бути!

Дід роззявив рота, у якому одинокий зуб білів, наче мильовий стовп посеред темного степу.

— Це ж, милостивці, Саовін! Яка тут музика, яке грання? Нема можності! Музика Саовіну — це той вітер за вікнами! То вовкулаки виють і вомпери, мамуни голосять і стогнуть, гулі зубиськами скреготять! Банші квилить і кричить, а хто крик її почує, тому неминуче скора смерть писана. Всілякий дух злий своє укриття покидає, відьми летять на останній їхній перед зимою збір! Саовін — то нічка страхів, дивовиж і оман! У ліс не ходити, бо боровий загризе! Через жальник не йти, бо умряк зацапає! Взагалі з хати краще носа не вистромляти, а для певності у поріг ніж новий залізний увіткнути, такий зло не насмілиться переступати. А бабам тре’ дітей сильно пильнувати, бо у ніч Саовіну дитинку русалка чи плачка може вкрасти, підкласти мерзотного одмінця. А яка баба вагітна, нехай же краще надвір не виходить, бо нічниця може плід у лоні зурочити! Замість дитинки зробиться тоді стрига із залізними зубами…

— Цур йому та пек!

— Із залізними зубами. Спершу матері цицьку обгризе. Потім обгризе руки. Лице обгризе… Ух, шось я теж зголоднів…

— На кістку тобі, на ній ще м’ясце є. Більше старим — то нездорово, ще подавитися можуть та подохнути, хе-хе! Та нехай, принеси вже йому ще пива, дівко. Ну, старий, розповідай нам про духів ще!

— Саовін, милостивці, є для духів остання нічка, аби посвоєволити собі. Пізніше вже морози сили в них відберуть, тож сходять вони до Безодні, під землю, звідки вже усю зиму й носа не вистромлять. Тому від Саовіну аж до лютого, до свята Імбелк, найкращий час на поїздки до місць проклятих, би скарби там шукати. Якщо у теплий, скажімо, час при кургані лічівському ритися, то як два і два — чотири, проснеться ліч, вискочить, розсерджений, і копача з’їсть. А від Саовіну до Імбелку рийся, скільки сил вистачить: ліч як старий ведмідь моцно спить.

— От видумав ти, старий гриб!

— Правду я речу, милостивцю. Так-так. Чародійська є нічка Саовіну, страшна, але й найліпша для ворожінь і віщування всілякого. У ніч таку кабалу варто ставити й по кістках ворожити, й по руці, й по когуту білому, й по цибулі, по сиру, по кролячим бебехам, по нетопиру згнилому…

— Тьфу!

— Ніч Саовіну, ніч страхів і привидів… Краще по халупах сидіти. Усією родиною… Біля вогню…

— Усією родиною, — повторив Кипріан Фріпп, раптом вишкіривши хижо зуби до камрадів. — Усією родиною, січете? Враз із тією, що вже тиждень від нас хитро по очеретах якихсь ховається!

— Ковальська дочка! — миттю здогадався Йуз Янновітц. — Золотоволоса красунечка! А голова у тебе на плечах, Фріппе. Нині ми її можемо у хаті застати! Що, хлопці? Наскочимо на ковальську хатинку?

— Уууух, та хоча б і зараз. — Деде Вергас потягнувся міцно. — У мене перед очима, скажу вам, та ковальська дочка, як через село йде, а цицички підплигують, а задок крутиться… Треба було її тоді ще брати, не чекаючи, але Декр Сіліфант, дурнуватий служака… Ну, але нині Сіліфанта немає тут, а ковальська дочка у хаті! Чекає!

— Ми вже солтиса того села чеканом прикінчили, — скривився Ріспат. — Розрубали хама, що на його підтримку встав. Тре’ нам більше трупів? Коваль і син його хлопи як дуби. Страхом їх не візьмеш. Тре’ їх буде…

— Скалічити, — спокійно закінчив Фріпп. — Тільки трохи скалічити, нічого більшого. Тож допивайте пиво, готуйтеся, і гайда до села. Влаштуємо собі Саовін! Надягнемо кожухи міхом назовні, ричати будемо і галасувати, хами подумають, що то дияволи чи ж лічі!

— Ковальську дочку сюди візьмемо, на постій, чи позабавимося по-нашому, по-ґеммерійськи, у рідних на очах?

— Одне іншого не виключає. — Фріпп Молодший визирнув у ніч крізь міхур на вікнах. — Але ж і хурделиця здійнялася, суча її мати! Аж тополі клоняться!

— О-хо-хо! — сказав з-над кухля дід. — То не вітер, милосердники, не хурделиця то! То чаклунки женуть на метлах, а дехто — і у ступах чи ступках, сліди за собою мітлами замітають. Не взнати, коли така людині у лісі дорогу перетне і ззаду зайде, не взнати, коли нападе! А зуби вона — отакенні має!

Попередня
-= 147 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!