Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Вежа Ластівки

— Там аж ніяк не у тому справа! — крикнула з-за столу Цірі, маючи можливість криком погамувати біль. — Ми барону неповагу й деспект виказали, дозволивши, аби вона незайманою пішла! Треба було зграти панянку!

— І справді. — Цірі відчувала погляд Готспорна на своїх голих стегнах. — Бо то ж велика неповага — не зграти. Не дивина, що ображений Касадей збройну гассу скликав, нагороду визначив. Клявся публічно, що всі ви головами вниз повиснете з крокштинів[4] на мурах його замку. Також обіцяв, що за ту здерту з дочки брошку з панни Фальки здере він шкіру. Пасами.

Цірі вилаялася, а Щури зайшлися диким реготом. Іскра чхнула і страшенно обшмаркалася: фісштех подражнював їй слизову.

— Ми ті погоні вертіли собі, — заявила, витираючи шарфиком ніс, уста, підборіддя і стіл. — Префект, барон, Варнхагени! Гонять нас, але не здогонять! Ми — Щури! За Вельдою ми три зиґзаґи зробили, а ті дурні зараз ген у бік гонять, по холодному сліду. Раніше, ніж у себе прийдуть, задалеко опиняться, аби завертати.

— Та нехай би й завернули! — запально сказав Ассе, який певний час тому прийшов уже з варти, на якій його ніхто не заступив і заступати наміру не мав. — Порубаємо їх, та й уся історія!

— А точно! — крикнула зі столу Цірі, забувши вже, як минулої ночі утікали вони від погоні через села над Вельдою і який вона тоді мала страх.

— Добре. — Ґіселер гепнув долонею об стіл, кладучи різко край галасливій балаканині. — Кажи, Готспорне. Бо я ж бачу, що ти хочеш нам про щось сказати, про щось важливіше за префекта, Варнхагенів, барона Касадея і його вразливу дочечку.

— Бонгарт вашим слідом йде.

Запала тиша, незвичайно довга. Навіть майстер Альмавера перестав на мить колоти.

— Бонгарт, — повторив протягло Ґіселер. — Стара сива сволота. Файно ми комусь мусили досадити.

— Комусь багатому, — кивнула Містле. — Не кожного на Бонгарта вистачить.

Цірі вже хотіла спитати, хто отой Бонгарт, але випередили її — майже одночасно, єдиним голосом — Реф і Ассе.

— То мисливець за нагородами, — похмуро пояснив Ґіселер. — Раніше начебто жовнірською долею перебивався, тоді — мандрівною торгівлею, врешті взявся за вбивства людей за нагороду. Сучий син, яких мало.

— Говорять, — досить безтурботно сказав Кейлі, — що коли б усіх, кого Бонгарт засік, на одному жальнику схотіли поховати, той жальник на половину морга[5] мав би бути.

Містле насипала білого пороху в заглибину поміж великим і вказівним пальцем, різко вдихнула.

— Бонгарт ганзу Великого Лотара розбив, — сказала. — Засік його й брата, того, що Мухоморцем звали.

— Кажуть: ударом у спину, — кинув Кейлі.

— Також Вальдеса забив, — додав Ґіселер. — А як Вальдес загинув, то розпалася і його ганза. Одна з кращих була. Порядне, круте гуляйполе. Чьоткі чуваки. Думав я свого часу до них пристати. До того, як ми знюхалися.

— Усе правда, — сказав Готспорн. — Такої ганзи, як ганза Вальдеса, не було другої — і не буде. Пісні про те співають, як вирвалися вони з облави під Сардою. Ото голови буйні, ото вмілість кавалерська! Мало хто з ними зрівнятися міг.

Щури раптом замовкли і втупили в нього очі, блискучі й злі.

— Ми, — через хвилинку тиші вицідив Кейлі, — вшістьох колись крізь ескадрон нільфгардської кінноти продерлися!

— Ми Кейлі у ніссірів відбили! — гарикнув Ассе.

— З нами, — засичав Реф, — також не кожен зрівнятися може!

— Так і є, Готспорне, — випхнув груди Ґіселер. — Щури не гірші від жодного іншого гуляйполя, не гірші й від Вальдесової ганзи. Умілість кавалерська, кажеш? То я тобі дещо про вмілість панянок розповім. Іскра, Містле й Філька, втрьох, як тут сидять, білим днем проїхалися серединою містечка Друїг, а, довідавшись, що Варнхагени у трактирі стоять, прочвалували крізь той трактир! Наскрізь! З головного входу в’їхали, з подвір’я виїхали. А Варнхагени так і лишилися з роззявленими ротами, над побитими кубками й пивом порозливаним. Може, скажеш, що то невеличка вправність?

— Не скаже, — випередила відповідь Містле, усміхаючись злостиво. — Не скаже, бо знає, ким є Щури. І гільдія його те також знає.

Майстер Альмавера скінчив татуювати. Цірі подякувала з гордою пичкою, вдяглася і присіла до компанії. Пирхнула, відчувши на собі дивний, оцінювальний — і немовби насмішкуватий — погляд Готспорна. Глипнула на нього злим оком, демонстративно притулилася до плеча Містле. Вже встигла зрозуміти з практики, що такі демонстрації приголомшують і добряче охолоджують панів, як у їхніх головах з’являються амори. У випадку Готспорна діяла вона дещо на виріст, бо псевдокупець з тої точки зору не був занадто нав’язливим.


  4 Крокштин (від нім. Kragstein — «скоба») — архітектурний елемент; кінчик опорної балки, що виступає з муру будівлі.

  5 Морг (від нім. Morgen — «ранок) — середньовічна міра площі ґрунту, чий розмір пов’язаний із розміром ділянки, яку рільник може зорати конем від ранку до полудня; у польському Середньовіччі дорівнював близько 0,57 га.

Попередня
-= 15 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!