Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Вежа Ластівки

Бореас Мун голосно кахикнув, зітхнув. Скеллен повільно розіп’яв кожух, відкриваючи бандольєер із рядом оріонів, що навскіс пересікав його груди.

— Нам не доведеться за нею гнатися, — сказав він холодно. — То вона нас нагонить. Боюся, що довго чекати нам не доведеться.

— Ти ошалів?

— Бонгарт це передбачив. Тому повернувся за конем. Знав, що дівчина втягує нас у пастку. Увага! Прислухайтеся до скреготу ковзанів об лід!

Дакр Сіліфант зблід, то було видно навіть при червоних від морозу щоках.

— Хлопці! — крикнув. — Увага! Дивіться навкруги! І докупи, докупи! Не губитися у тумані!

— Заткнися! — гарикнув Пугач. — Тиша! Повна тиша, бо не почуємо…

Почули. З лівого, найвіддаленішого кінця строю, з туману, долинув до них короткий, обірваний крик. І гострий, хрипкий скрегіт лез ковзанів, від якого ставало дибки, наче від шкрябання по склу, волосся на потилиці.

— Берте! — крикнув Пугач. — Берте! Що там сталося?

Почули незрозумілий окрик, а за мить із туману з’явився Берт Брігден, що тікав з усіх ніг. Уже як залишалося недалеко, він послизнувся, гепнувся, поїхав пузом по льоду.

— Дістала… Стігварда, — видихнув він, важко підіймаючись. — Засікла його… як пролітала мимо… Так швидко… Я її ледь бачив… Чаклунка…

Скеллен вилаявся. Сіліфант і Мун, обидва з мечами у долонях, крутилися, витріщаючи очі у туман.

Скрегіт. Скрегіт. Скрегіт. Швидко. Ритмічно. І все виразніше. Все виразніше…

— Звідки воно? — заричав Бореас Мун, крутячись і ведучи у повітрі вістрям утримуваного обіруч меча. — Звідки воно?

— Тихо! — крикнув Пугач, із оріоном у піднятій руці. — Хіба що справа! Так! Справа! Вона їде справа! Увага!

Ґеммерієць, який ішов на правому фланзі, вилаявся, розвернувся і наосліп побіг у туман, хлюпаючи по підталій верстві льоду. Не втік далеко, не зумів навіть зникнути у них з очей. Вони почули різкий скрегіт ковзанів, помітили розмазану рухливу тінь. І блиск меча. Ґеммерієць завив. Вони бачили, як упав, бачили широке віяло крові на льоду. Поранений бився, крутився, кричав, вив. Потім затих і знерухомів.

Але поки він вив, заглушив наближення скреготу ковзанів. Не сподівалися вони, що дівчина зуміє повернутися настільки швидко.

Увірвалася поміж них, у саму середину. Оля Гарсгайма тяла, пролітаючи, низько, під коліно, ламаючи його, наче складний ніж. Закрутилася в оберті, засипавши Бореаса Муна градом гострих дробинок льоду. Скеллен відскочив, послизнувся, схопився за рукав Ріенса. Впали обидва. Ковзани проскреготіли поряд із ними, гострі холодні крихти посікли їм обличчя. Один із ґеммерийців крикнув, крик обірвався диким кректанням. Пугач знав, що сталося. Бачив чимало людей, яким перерізали горлянки.

Оль Гарсгайм кричав, борсаючись по льоду.

Скрегіт. Скрегіт. Скрегіт.

Тиша.

— Пане Стефане, — пробелькотів Дакр Сіліфант. — Пане Стефане… На тебе уся надія… Рятуй… Не дай пропасти…

— Підсікла мене, суууука! — дерся Оль Гарсгайм. — Допоможіть, вашу мати! Допоможіть встааааати!

— Бонгарте! — крикнув у туман Скеллен. — Боооонгарте! На допомоооогу! Де ти, сучий сине? Бооонгарте!

— Вона нас обходить, — видихнув Бореас Мун, розвертаючись і прислухаючись. — Їздить по колу в тумані… Ударить невідомо звідки… Смерть! Та дівка — смерть! Здохнемо тут! Буде різанина, як у Дун Даре, у ніч Саовіну…

— Тримайтеся укупі, — видихнув Скеллен. — Тримайтеся укупі, вона полює на одиноких… Як побачите, що їде, не втрачайте голови… Кидайте під ноги мечі, сакви, пояси… Будь-що, аби тільки її…

Не закінчив. Цього разу вони навіть не почули скреготу ковзанів. Дакр Сіліфант і Ріенс врятувалися, просто пласко впавши на лід. Бореас Мун зумів відскочити, послизнувся, гепнувся, перекинув Берта Брігдена. Коли дівчина промчала поряд, Скеллен замахнувся і кинув оріон. Попав. Але не в ту особу. Оль Гарсгайм, якому, власне, вдалося підвестися, ринув у дрижаках на закривавлений лід, його широко розплющені очі, здавалося, косилися на сталеву зірку, що стирчала з перенісся.

Останній із ґеммерійців кинув меч і почав ридати, короткими, уривчастими спазмами. Скеллен стрибнув і з усіх сил вдарив його в обличчя.

— Опануй себе! — загарчав. — Опануй себе, хлопче! То лише одна дівчина! Лише одна дівчина!

— Як у Дун Даре, у ніч Саовіну, — тихо сказав Бореас Мун. — Не зійти нам уже з цього льоду, з цього озера. Напружте, напружте слух! І почуєте, як суне на нас смерть.

Скеллен підняв меч ґеммерійця і намагався всунути тому, плачучому, його у руку, але безрезультатно. Ґеммерієць, якого били спазми, дивився на нього тупим поглядом. Пугач кинув меч, підскочив до Ріенса.

Попередня
-= 159 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!