Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Вежа Ластівки

Армія часів Середньовіччя — це перш за все рицарська важка кіннота. Саме вона — головна ударна сила «списів» і хоругвів. Саме з неї рекрутується середній та вищий командний склад армії на війні. І саме це стає важливою проблемою для побудови прозорих принципів командування, віддавання наказів і — що важливіше — їхнього виконання («Вибачте вже завзятість цих юнаків. … Вони усюди бачать нільфгардських шпигунів. З кожної розвідки, куди ми їх посилаємо, привозять кількох таких, що видалися їм підозрілими. — ХВ).

Численна кількість важкої кавалерії — через зрозумілі причини доволі невелика, співвідношення до боєздатних піхотних частин становить трохи більше 1/5—1/7 («Королівства Едірн і Лирія зуміли разом мобілізувати три тисячи кінноти й десять тисяч пішого жолдацтва. … П’ять чи шість тисяч, — причому не більше ніж тисяча двісті рицарів — прийняли битву на полях під Альдерсбергом» — ЧП), до того ж важка кавалерія є головною ударною силою при веденні військових дій. Також важка кавалерія — це специфічна порода коней, це необхідність характерного обладунку і зброї, це, нарешті, поява кодексу, орієнтованого, так би мовити, на «своїх», «таких само, як і я» — незалежно від того, наскільки сильно мої персональні дії можуть співпадати чи суперечити загальним наказам; це, нарешті, система персональних клятв — і героїчних вчинків, а не мозолястої військової батальної праці.

Військо цього типу не обходиться без іще одного різновиду кавалерії — легкої, яка вирізняється специфічною зоною застосування і не менш характерним складом. Ця частина армії — найбільш мобільна, складає її такий собі «середній прошарок» феодального світу (дрібна шляхта та служивий люд, ті, хто чи найбільше зацікавлені у соціальній мобільності, — а тому, в умовах армійських соціальних ліфтів, саме легка кіннота досить швидко стає збіговиськом чи не найбільших відчайдухів — за прикладом, скажімо, «лісовичків» у Речі Посполитій часів Московських воєн). Причому у військовій науці, що існує на Півночі щонайменше кілька століть, відомі ці, відносно нові, завдання, що їх може виконувати легка кавалерія (згадаємо хоча б характерну назву однієї з книжок, яку читає писарчук Ярре у бібліотеці храму Мелітеле, «Переваги реданських елеарів» пера Бронібора).

В умовах війни завдання легкої кавалерії поділяються на «тилові» (фуражування, охорона таборів та обозів, розвідка) та «фронтові» — глибокі рейди по тилах супротивника, диверсійна робота тощо.

Нарешті, становий хребет і «робоча конячка» феодального війська — піхота. Соціальний склад її — селянство й бідні верстви міського населення. Основа — міліція, нерегулярне ополчення, що часто формується окремими цехами чи вільними містами (нагадаємо, наприклад, такі підрозділи з «Крові ельфів», як «міщани з алебардами й арбалетники з цехів»). Частково з цих само соціальних верств набирається і табірна обслуга (а кількість такого люду щонайменше співставна із загонами міліції).

Водночас, це й більш професійна важка піхота, яка ще не «робить поля», але — за певних умов — може виступати серйозною силою для протистояння навіть кінноті («Піхотинці, які оборонялися з-за кам’яних стінок, тинів і поставлених у барикади возів, відбили вже три атаки кінноти, що перла греблею. Ширина греблі не дозволяла кінним набрати фронтального розгону, а піхоті уможливила сконцентрувати оборону. У результаті хвиля кінноти раз у раз розбивалася об барикади, з яких заядлі, хай і у відчаї, кнехти вражали ряди вершників дощем стріл з луків і арбалетів» — ХВ). Більше того, співвідношення «важка піхота — міліція» є другою базовою величиною (після кількості важкої кавалерії) при оцінці військової сили окремої країни («Трон Маллеори й так мій, бо в Кайнгорні я маю триста панцирних і півтори тисячі пішого люду проти їхньої тисячі засраних щитоносців» — ММ).

Звертає на себе увагу відсутність спеціалізованих загонів лучників або арбалетників (і взагалі — ситуація, коли арбалет в армії витісняє лук; здається, це могло б говорити про формування початків протидії важкій кінноті). Проте, можливо, це пояснюється проживанням поряд із ельфами, що, як це заведено в такого штибу світах, як лучники є силою більш серйозною, ніж подібні війська людей.

Поки що піхота не є головною силою на полі бою, але, здається, ми дивимося на події, завдяки яким у протистоянні кавалерії і піхоти намічаються кардинальні зміни (але про це читачеві доведеться у подробицях дізнаватися з подій наступного тому циклу).

Загальна тактика ведення бойових дій у Королівствах Півночі — цілком звична для Середньовіччя. Це глибокий стрій у піхоти, щонайменше один раз в історії зіткнення Півночі із Півднем — підтримка «магічної артилерії» (історія Гори Содден); це таранні удари важкої кінноти (а відповідно — це пошуки поля битви, яке давало б можливість для маневру кіннотою).

Попередня
-= 168 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!