Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Вежа Ластівки

Через неоднорідність армій окремі васальні дружини підпорядковано виключно своєму сюзерену — а це унеможливлює складні маневри великими загонами війська; логістика на полі бою знижена до мінімуму.

(Логістика — взагалі ахіллесова п’ятка Півночі: з одного боку, тут намагаються якось централізувати зусилля з насичення війська необхідними матеріалами («Війна буде. … Замки й фортеці, подейкують, мають накази, аби запасати припаси на випадок облоги. … Економ питав, чи може храм дати сирів і інші реі. У замкові запаси. І вимагав гусячі пера. Потрібно багато гусячих пер, сказав. Для стріл» — КЕ), з іншого — місцеві барони раз у раз намагаються тягнути ковдру на себе; хоча це проблема й Півдня також — із тією, мабуть, різницею, що Нільфгард має можливість концентровано й централізовано реагувати на такі події, на відміну від конгломерату політичних сил та кінцевих цілей для Королівств Півночі.)

З такої пізньофеодальної системи військового мистецтва для Півночі є два винятки. По-перше, це острови Скелліге. Тут, здається, зразком виступали вікінги: великі родини чи навіть клани, військова доблесть вождів, майже цілковита відсутність луків та арбалетів, сокира, меч та спис як головна зброя, берсерки, драккари та глибокі морські рейди із десантуванням у прибережні райони із тероризуванням приморських міст та поселень. Військовий — він же політичний — лідер-вождь як «перший серед рівних», відсутність аристократії — але саме тому можливість координованих зусиль досить великих загонів. По-друге, це загони кондотьєрів, що зароджуються у Ковірі — і скоро візьмуть участь у бойових діях. Професійні найманці, як відомо нам з нашої історії, створюють кістяк нової армії, що принципово відмінна, наприклад, від рицарської своїм широким застосуванням піхоти й арбалетників та принципово новим рівнем управлінських можливостей (у найманців відсутня проблема багатоступеневого підпорядкування командирам; принцип єдиної влади командира загону тут — необхідний елемент самого виживання кондотьєра).

Це — сила Півночі.

Імперія Нільфгард. Нам уже доводилося у статті до попереднього тому говорити про те, що Нільфгард є країною набагато краще пристосованою до технічного й соціального прогресу, ніж Північ (щонайменше, такою країною, яка безумовно у своєму розвитку дає фору усім Країнам Півночі, включаючи, наприклад, Ковір).

Подібна ситуація тут і зі станом військової справи.

Перш за все, в армії Нільфгарду дружини рицарів становлять досить незначну за своїм впливом на ситуацію силу. Військо тут формується не за сеньйоріально-васальним принципом, а за принципом регіонально-територіальним.

Що дає подібного роду зміна?

Перш за все, це дає загальну для всієї армії точку відліку: в такому війську можливий принцип спільних правил при формуванні військових підрозділів, ослаблено залежність їх від відносин у системі «васал—сеньйор». У свою чергу, це дозволяє вибудувати жорстку вертикаль військового командування (щонайменше на рівні окремих армій, бо на чолі їх цілком можуть опинитися представники родової аристократії — «Ти не назвала прізвища керівників тих двох груп армій. — Група «Схід», Ардаль ап Даги, — легенько усміхнулася Кантарелла. — Група «Верден» — Йоахім де Ветт. — Цікаво, — сказала Ассіре. — Двоє князів, ображені викресленням їхніх дочок зі шлюбних планів Емгира. Наш імператор або надто наївний, або надто спритний» — ВЛ). А це запроваджує один важливий принцип, дякуючи якому будь-яка армія перетворюється на силу, набагато небезпечнішу для супротивника: військова ієрархія стає куди важливішою за походження офіцера (а це — можливості для так званих «соціальних ліфтів» — того, що дозволяє людині поліпшувати своє суспільне становище; це — усвідомлення важливості дисципліни, бо дисциплінований солдат таки носить, за старим військовим прислів’ям, маршальський жезл у ранці; нарешті, це можливість зовсім нових соціальних ролей, які присвоюють військові).

Нарешті, це єдина уніформа, що вирізняється виключно нашивками емблем окремих підрозділів (недарма нільфгардців по всіх Північних Королівствах звуть Чорними — вони й на полі бою, і за столом переговорів сприймаються як недиференційована загальна маса, функція, а не людина; недарма у снах Цірі Кагір Мавр Диффрин еп Келлах раз у раз з’являється як страшна Людина без Обличчя).

Наче цього замало, виявляється, що офіцерські кадри у війську куються не на полі бою, а у спеціалізованих військових закладах. Офіцерський склад імперської армії поповнюється за рахунок, перш за все кадетів — майбутніх командирів підрозділів, яких більш-менш професійно вчать воювати. Військова справа тут взагалі дедалі більше переміщається з царини мистецтва у царину науки, мозольної і кропіткої роботи не лише на полі бою, а й підготовки, тилу та муштри.

Попередня
-= 169 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!