Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Вежа Ластівки

— І хто у те повірить?

— Будь-хто. — Готспорн нахилився на кульбаці, зазирнув їй в очі. — Бо така правда. Ти ж і справді невинна жертва, Фалько. Не маєш іще шістнадцяти, згідно із законами Імперії ти є неповнолітньою. У банді Щурів ти опинилася випадково. Не твоя вина, що ти сподобалася одній з бандиток, Містле, чиї неприродні уподобання не є жодною таємницею. Ти була підкореною Містле, використаною сексуально й змушеною до…

— Ну ось і з’ясувалося, — перебила Цірі, сама дивуючись власному спокою. — Нарешті з’ясувалося, про що йдеться, Готспорне. Я вже бачила таких, як ти.

— Справді?

— Як у кожного когута, — вона й далі була спокійною, — у тебе аж гребінець встає на одну думку про мене й Містле. Як у кожного дурного самця, світить у твоїй дурній довбешці думка про те, щоб намагатися вилікувати мене від супротивної природі хвороби, направити збоченку на шлях істини. А знаєш, що у тому є мерзотним і противним природі? Саме такі думки!

Готспорн придивлявся до неї мовчки і з досить загадковою усмішкою на вузьких губах.

— Думки мої, дорога Фалько, — сказав за хвилину, — може, і не є пристойними, може, і не є хорошими, і до того ж, очевидно, вони не є невинними… Але, богами клянуся, вони суголосні із природою. Ти мене ображаєш, вважаючи, що мій потяг до тебе має у своїй основі якусь… перверсійну цікавість. Ха, та ти ображаєш навіть себе саму, не зауважуючи або не бажаючи взяти до відома той факт, що твої зневолювальний погляд і незвичайна врода можуть кинути на коліна будь-якого чоловіка. Що жар твого погляду…

— Слухай, Готспорне, — урвала вона, — чи не ведеш ти до того, аби зі мною переспати?

— Що за розум, — розвів він руками. — Мені просто слів не вистачає.

— То я тобі допоможу. — Вона легенько підігнала коня, аби зуміти глянути на нього через плече. — Бо в мене слів повно. То честь для мене. У якихось інших умовах — хтозна… Якби був то хтось інший, ха! Але ти, Готспорне, аніскільки мені не подобаєшся. Нічого-нічогісінько мене у тобі не приваблює. Навіть, так би я сказала, навпаки: все у тобі викликає відразу. Сам бачиш, що в таких умовах статевий акт був би актом, супротивним природі.

Готспорн розсміявся, також підігнав лошицю. Ворона кобилка затанцювала на просіці, чарівно підводячи красиву голову. Цірі закрутилася у сідлі, змагаючись із дивним відчуттям, яке раптом у ній ожило, ожило глибоко, внизу живота, але вже швидко й непереможно рвалося назовні, на шкіру, що засвербіла під одягом. Я сказала йому правду, подумала вона. Він мені не подобається, най йому диявол, мені його кобила подобається, та ворона. Не він, тільки кобила… Що за холерна дурня! Ні, ні, ні! Навіть не беручи до уваги Містле, було б смішним і дурнуватим піддатися йому тільки тому, що я шалію від вигляду вороної кобили, як та танцює на шляху.

Готспорн дозволив їй наблизитися, дивився їй в очі з дивною усмішкою. Тоді знову шарпнув за вуздечку, змусив кобилку дріботіти ногами, обертатися і ступати, наче у танці, боком. Він знає, подумала Цірі, старий лайдак знає, що я відчуваю.

Суча лапа! Мені ж просто цікаво!

— Соснові голки, — лагідно сказав Готспорн, під’їжджаючи дуже близько й простягаючи руку, — набилися тобі у волосся. Вийму їх, якщо дозволиш. Додам, що той жест має стосунок до моєї галантності, а не до перверсійного бажання.

Дотик — і це аніскільки Цірі не здивувало — приніс їй приємність.

Була вона ще надто далека від рішення, але про всяк випадок порахувала дні від останньої крові. Цьому її навчила Йеннефер — вираховувати наперед і з холодною головою, бо потім, як робиться гаряче, настає дивне небажання рахувати, поєднане з тенденцією не звертати увагу на наслідки.

Готспорн дивився їй в очі й усміхався, наче знав, що рахунок — на його користь. Якби він ще не був таким старим, зітхнула крадькома Цірі. Але ж йому вже тридцять, не менше…

— Турмаліни. — Пальці Готспорна делікатно торкнулися її вуха й сережки. — Гарні, але ж — тільки турмаліни. Я б охоче подарував тобі й застібнув смарагди. Більш коштовні й куди зеленіші, оскільки таке більше пасує твоїй вроді та кольору очей.

— Знай, — вицідила вона, дивлячись на нього нахабно, — що навіть якби дійшло до чогось такого, я б зажадала смарагди наперед. Бо ти ж, напевне, не тільки коней сприймаєш як необхідність, Готспорне. І вранці після чарівної ночі тобі б і пригадування мого імені здалося б претензійним. Пес Бурко, кіт Мурко, а панна: Мариська!

— Честю клянуся, — засміявся він штучно, — ти вмієш заморозити й найгарячіші прагнення, Снігова Королево!

— Я мала добру школу.

* * *
Попередня
-= 21 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!