Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Вежа Ластівки

Бонгарт став у дверях.

Щури мимоволі відступили на крок, підбори високих чобіт вперлися у землю, долоні скочили до руків’я мечів. Мисливець за нагородами свій тримав під пахвою. Таким чином руки мав вільні — в одній тримав обібране від шкаралупи яйце, у другій — скибку хліба.

Повільно підійшов до бар’єрка, глянув на них згори, звисока. Стояв на ґанку, а й сам був великим. Гігантським, хоча худим, наче гуль.

Дивився на них, обводив водянистими очима усіх по черзі. Тоді відкусив спочатку шматочок яйця, тоді шматочок скибки.

— А де Фалька? — спитав невиразно.

Крихти жовтка падали в нього з вусів і губ.

* * *

— Гони, Кельпі! Гони, красуне! Гони, скільки сил є!

Ворона кобила заіржала голосно, витягаючи шию в карколомному чвалі. Гравій градом летів з-під копит, хоча здавалося, що копита ледь торкаються землі.

* * *

Бонгарт потягнувся ліниво, скриплячи шкіряним кубраком, поволі натягнув і старанно розправив лосині рукавички.

— Як так? — скривився. — Хочете мене вбити? А за що?

— А за Мухоморця, щоби далеко не шукати, — відповів Кейлі.

— І для забави, — додала Іскра.

— І для святого спокою, — докинув Реф.

— Аааа, — повільно промовив Бонгарт. — Це про те йдеться! А як пообіцяю, що вам спокій дам, то облишите мене?

— Ні, ти, песе сивий, не облишимо, — чарівно усміхнулася Містле. — Ми тебе знаємо. Відаємо, що не даруєш нам, що будеш нашим слідом волоктися і чекати на оказію, аби пхнути нас у спину. Виходь!

— Помалу, помалу. — Бонгарт усміхнувся, зловороже розтягуючи губи під сивими вусами. — Затанцювати ми завжди встигнемо, чого його підганяти. Спершу складу вам пропозицію, Щури. Дозволю вам вибрати, що ви за вашою волею зробите.

— Що ти там, старий гриб, бурмочеш? — крикнув Кейлі, горблячись. — Чіткіше кажи!

Бонгарт покивав та почухав стегно.

— Нагорода за вас є, Щури. Чимала. А жити треба.

Іскра форкнула, наче лісовий кіт. Бонгарт схрестив руки на грудях, приймаючи меч на згин ліктя.

— Чимала нагорода, — повторив, — є за мертвих, а за живих трохи більша. Мені-то, скажемо чесно, все єдино. Нічого до вас особисто не маю. Ще вчора думав, що уконтропуплю вас так просто, заради втіхи й розваги, але ви самі прийшли, заощадили мені сил, тож у серце мене тим торкнули. Тож дозволю вам обрати. Як бажаєте, аби я вас узяв: по-доброму чи по-злому?

М’язи на щелепах Кейлі заграли. Містле схилилася для стрибка. Ґіселер схопив її за плече.

— Хоче він нас розлютити, — просичав. — Дозволь каналії балакати.

Бонгарт пирхнув.

— Ну, — повторив. — По-доброму чи по-злому? Я оте перше раджу. Бо знаєте: по-доброму значно, значно менше болить.

Щури, як за командою, дістали зброю. Ґіселер махнув клинком навхрест, завмер у фехтувальній позі. Містле соковито сплюнула на землю.

— Іди-но сюди, кістяний дідугане, — сказала удавано спокійно. — Йди, падлюко. Вб’ємо тебе, як старого сивого пса.

— Тож волієте по-злому. — Бонгарт, дивлячись кудись над дахами, поволі видобув меча, відкинув піхви. Неспішно зійшов з ґанку, побрязкуючи острогами.

Щури швидко стали поперек вулички. Кейлі відійшов якнайдалі вліво, майже під мур винокурні. Поряд із ним встала Іскра, кривлячи вузькі губи у своїй звичайній страшній усмішці. Містле, Ассе й Реф відійшли праворуч. Ґіселер став посередині, вдивляючись у мисливця за нагородами з-під примружених повік.

— Ну, добре, Щури. — Бонгарт роззирнувся по боках, глянув у небо, потім підняв меч і поплював на клинок. — Як танцювати — так танцювати. Грай, музико!

Вони скочили до себе, наче вовки, блискавично, тихо, без попередження. Завили у повітрі клинки, наповнюючи вуличку гострим дзвоном сталі. Спочатку чути було тільки дзвін клинків, зітхання, стогони та приспішене дихання.

А потім, раптом і несподівано, Щури почали кричати. І помирати.

Реф вилетів з клубовиська першим, гепнувся спиною об мур, бризкаючи кров’ю на брудно-біле вапно. За ним непевним кроком вийшов Ассе, зігнувся, упав на бік, поперемінно згинаючи та розпрямляючи коліна.

Бонгарт крутився і скакав, наче дзиґа, оточений мигтінням і свистом клинка. Щури перед ним відступали, підскакуючи, рубаючи й відскакуючи знову, люто, завзято, безжально. І безрезультатно. Бонгарт парирував, бив, парирував, бив, атакував, без перерви атакував, не давав передиху, нав’язував темп. А Щури відступали. І помирали.

Іскра, втята у шию, впала у грязюку, скручуючись, наче кицька, кров з артерії бризнула на литки й коліна Бонгарта, що проходив повз неї. Мисливець широким замахом відбив атаки Містле і Ґіселера, після чого крутнувся і блискавичним ударом розпоров Кейлі, рублячи самим кінчиком меча — від ключиці аж по стегно. Кейлі пустив меч, але не впав — тільки скорчився й обіруч схопився за груди і живіт, а з-під долонь полилася кров. Бонгарт знову вивернувся з-під удару Ґіселера, парирував атаку Містле і рубанув Кейлі ще раз, перетворивши йому бік голови на кармазинну кашу. Світловолосий Щур упав, розбризкуючи калюжу крові, змішаної з грязюкою.

Попередня
-= 25 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!