Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Вежа Ластівки

На першому ж біваку в лісах Заріччя мене також відвідав уночі дивний сон — утім, на відміну від Ґеральта, приснилася мені не Цірі, а чародійка Йеннефер. Сон був дивним, неспокійним — Йеннефер, як завжди у чорному й білому, здіймалася у повітря над похмурим гірським замчиськом, а знизу інші чародійки погрожували їй кулаками й обзивалися. Йеннефер махнула довгими рукавами сукні й відлетіла, наче чорний альбатрос, над безкрайнім морем, просто на схід сонця. Від того моменту сон змінився і перетворився на кошмар. Після пробудження подробиці зникли в мене з пам’яті, залишаючи невиразні, малозначимі картинки, але були то картинки потворні — тортури, крик, біль, страх, смерть… Одним словом: жахіття.

Я не похвалився Ґеральту тим сном. Слова йому не пискнув. Як виявилося пізніше — цілком слушно.

* * *

— Йеннефер вона звалася! Йеннефер з Венґерберга. А була вона прославленою чародійкою. Аби я так ранку не дочекалася, якщо брешу!

Трісс Мерігольд здригнулася, повернулася, намагаючись пробитися поглядом крізь натовп і синій дим, які щільно наповнювали головну залу таверни. Врешті встала з-за столу, з легким жалем лишивши філе з камбали під сардиновим маслом, місцеву страву і справжній делікатес. Утім, тавернами й корчмами Бремерворду волочилася вона не для того, аби їсти делікатеси, а щоб здобути інформацію. Крім того, мусила вона дбати про фігуру.

Гроно людей, у яке довелося їй втиснутися, було уже густим і збитим — у Бремерворді люди полюбляли оповістки й не оминали жодної оказії, аби послухати нову. А чисельні моряки, які прибували сюди, ніколи не підводили — завжди мали новий і свіжий репертуар морських оповісток і історій. Зрозуміло, у більшості своїй брехливих, але те не мало жодного значення. Оповістка — то оповістка. Має свої закони.

Та, яка оце саме розповідала свою — і в якій пригадала про Йеннефер, — була колишньою рибалкою з Островів Скелліге: гладкою, плечистою, коротко стриженою, як і чотири її товаришки одягненою у витертий до блиску камзол зі шкури нарвалу.

— Було то дев’ятнадцятого дня місяця серпня, ранок по другій ночі від повні, — продовжила свою розповідь остров’янка, підносячи до губів кухоль пива. Рука її, як зауважила Трісс, була кольору старої цегли, а голе, із вузлуватими м’язами плече мало десь двадцять дюймів в обхваті. У Трісс було двадцять два дюйми у талії. — На бліденькому світанку, — продовжувала рибачка, обводячи очима обличчя слухачів, — вийшов баркас наш у море, на зунд між Ан Скелліг і Шпікерогом, на устричне поле, де ми зазвичай ставимо лососеві сітки. Великий був поспіх, бо на шторм заходило, небо із заходу дуже темнішало. Треба було щонайшвидше визбирати лосося з сітки, бо інакше — самі знаєте, як по штормі нарешті вдасться знову в море вийти, у сітках тільки б голови згнилі зостаються, пообгризані, увесь улов пропадає надарма.

Слухачі, у більшості своїй мешканці Бремерворду й Цідарісу, які у більшості своїй жили з моря й екзистенційно від нього залежали, покивали й побурчали з зрозумінням. Трісс лососів зазвичай бачила у вигляді рожевих медальйонів, але також покивала й побурчала, бо не хотіла вирізнятися. Була вона тут інкогніто, з таємною місією.

— Припливли ми… — Рибачка відставила кухоль, даючи знати, що хтось зі слухачів може поставити ще один. — Припливли й вибираємо сітки, аж тут зараз Гудрун, дочка Стурлі, як заверещить на повний голос! І пальцем за штирборт показує! Дивимося, аж тут летить щось повітрям, а не птах! Мені ажно серце на мить встало, бо я зразу подумала, що то віверна чи малий грифон, прилітають часом такі на Шпікерог, правда переважно взимку, особливо при західному вітрі. А те чорне щось тим часом: хлюп у воду! І з хвилею: ширх! Просто у наші сітки. Заплуталося у сітку й борюкається там, наче тюлень, тоді купою ми, скільки було нас, а було восьмеро баб, за сітку й давай оте на палубу! І тут ми аж роти пороззявляли! Бо то жіночка виявилася! У сукні чорній, і сама чорнява, наче та ворона. Сіткою обмотана, між двома лососями, з яких один, щоб я так здорова була, мав сорок два з половиною фунти!

Рибачка зі Скелліге здмухнула піну з кухля і ковтнула з нього. Жоден зі слухачів не коментував і не виражав недовіри, хоча факту виловлення лосося такої вражаючої ваги і найстарші люди не пам’ятали.

— Чорноволоса у сітці, — продовжувала остров’янка, — кашляє, водою морською плює і шарпається, а Гудрун, нервова, бо при надії вона, верещить: «Кельпі! Кельпі! Хавфруе!» Але ж кожен дурень знає, що то не кельпі, бо кельпі давно б уже сітку подерла й де б та потвора себе на баркас витягнути дала! І не хавфруе, бо хвоста риб’ячого не має, а морська панна завжди риб’ячий хвіст має! До того ж вона у море з неба впала, а чи бачив хто, щоб кельпі та хавфруе по небу літали? Але Скаді, дочка Уни, та завжди гарячкує, і теж у крик: «Кельпі!», та як схопиться за гаф! І з гафом до сітки! А з сітки як блисне синім, а Скаді як заскавчить! Гаф вліво, вона вправо, хай я здохну, якщо брешу, три оберта мигнула та трах-та-тах сракою об палубу! Ха, стало ясно, що така чародійка у сітці гірша, ніж медуза, скорпена чи електричний вугор! А до того ж репетувати відьма почала та курвити так, що аж жах! А з сітки аж сичить, смердить та пара йде, таке вона там усередині чародійство вариводить! Бачимо, що непереливки стає…

Попередня
-= 31 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!