Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Вежа Ластівки

— Про те, що вона якась там Цірілла, я довідалася тільки у буцегарні… Чи то у місці відбування покарань, вельможний трибунале. На слідстві. Тоді мені повідомили, що це та сама, яку при мені звали Фалькою або Цінтрійкою. А обставини були такі, що я мушу тепер усі їх викласти — для ясності, ага. Було ж так: зачепив мене у корчмі в Етолії Дакр Сіліфант, отой, що оно тамочки сидить…

— Прошу внести у протокол, що свідок Йоанна Сельборн вказала на звинувачуваного Сіліфанта без опитування її про те. Прошу продовжувати.

— Дакр, вельможний трибунале, вербував ганзу… Чи то збройний загін. Самі круті хлопи та баби… Дуффіцей Кріль, Нератін Чека, Хлоя Штітц, Андрес Віерни, Тіль Ехрад… Усі вони тепер мертві, вельможний трибунале… А з тих, що вижили, більшість тут, ото, під вартою сидять…

— Прошу доповісти докладно, коли мала місце зустріч свідка зі звинувачуваним Сіліфантом.

— Минулого року то було, у місяці серпні, так десь наприкінець, достеменно не пам’ятаю. У кожному разі не у вересні, бо той вересень, ха, добряче він мені у пам’ять запав! Дакр, який десь про мене довідався, сказав, що до ганзи потрібно йому чуйну, таку, що чарів не застрахається, бо доведеться з чарівниками мати справу. Робота, казав, для імператора та Імперії, до того ж платять добряче, а командування над ганзою прийме ніхто інший, як сам Пугач.

— Говорячи «Пугач», свідок має на увазі Стефана Скеллена, імперського коронера?

— Його й маю на увазі, саме так.

— Прошу внести у протокол. Коли й де свідок зіткнулася з коронером Скелленом?

— А вже у вересні, чотирнадцятого, у форті Рокайні. Рокайн, прошу вельможний трибунале, — то прикордонна застава, яка охороняє торговельний шлях з Маехту до Еббінґу, Ґесо й Метінни. Саме туди привів нашу ганзу Дакр Сіліфант, у п’ятнадцятеро коней. Тож усіх нас разом було двадцятеро і двоє, бо решта вже у Рокайні готовими стояли, під командуванням Оля Гарсгайма й Берта Брігдена.

* * *

Дерев’яна підлога задудоніла під важкезними чоботами, забряжчали остроги, задзвонили металеві пряжки.

— Вітання, пане Стефане!

Пугач не тільки не підвівся, а навіть ніг зі столу не зняв. Махнув тільки рукою, жестом надто вже великопанським.

— Нарешті, — сказав уїдливо. — Довго ж ти змусив себе чекати, Сіліфанте.

— Довго? — засміявся Дакр Сіліфант. — Оце так! Дали ви мені, пане Стефане, чотири тижні часу, аби я скликав і привів до вас більше дюжини найкращих молодців, яких Імперія з навколишніми землями породила. Аби привів я вам таку ганзу, зібрати яку й за рік зась! А я за двадцять два дні впорався. Похвалити б варто, га?

— Давай утримаємося від похвали, — сказав холодно Скеллен, — до часу, як я оту твою ганзу огляну.

— Та хоча б і зараз. Ото мої, а зараз і ваші, пане Стефане, підручні: Нератін Чека й Дуффіцей Кріль.

— Вітаю радо, вітаю. — Пугач нарешті підвівся, підвелися також і його ад’ютанти. — Познайомтеся, панове… Берт Брігден, Оль Гарсгайм…

— Ми добре знайомі. — Дакр Сіліфант міцно потиснув правицю Оля Гарсгайма. — Ми під старим Брайбантом повстання у Назаїрі придушували. Весело ж було, га, Олє? Ех, весело! Коні вище пут у крові ходили! А пан Брігден, якщо не помиляюся, з Гемерри? З Миротворців? Хе, то ж у загоні будуть знайомці! Кількох Миротворців я там маю.

— Не терпиться вже й побачити, — втрутився Пугач. — Можемо йти?

— Хвилиночку, — сказав Дакр. — Нератіне, йди й постав братство у стрій, аби показно перед вашмосцем коронером виглядали.

— Оте Нератін Чека — то він чи вона? — примружився Пугач, дивлячись услід офіцеру, що оце вийшов. — То жінка чи чоловік?

— Пане Скеллене. — Дакр Сіліфант відкашлявся, але коли почав говорити, то голос мав упевнений, а погляд — холодний. — Точно я того не відаю. Як на перший погляд, то чоловік, але певності я не маю. Що ж до того, який Нератін Чека офіцер, тут певність у мене є. Те, про що ви оце запитали, мало б значення, якби я мав намір руку й серце йому пропонувати. А я ж такого наміру не маю. І ви, здається мені, також.

— Маєш рацію, — визнав після короткого роздуму Скеллен. — Нема про що говорити. Ходімо дивитися на твою шайку, Сіліфанте.

Нератін Чека, особа непевної статі, часу не гаяв. Коли Скеллен і офіцери вийшли на подвір’я форту, загін стояв у парадному строю, вирівнявши лінію так, аби жодна кінська голова не виступала більше ніж на п’ядь. Пугач відкашлявся, задоволений. Непогана банда, подумав. Ех, якби не ота політика, зізвати б отаке гуляйполе й піти на прикордонні землі, грабувати, ґвалтувати, вбивати й палити… Знову б людина себе молодою відчула… Ех, якби не ота політика!

Попередня
-= 43 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!