Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Вежа Ластівки

Мечник був блідим. Водив очима від нього до неї, від неї до нього, а обличчя мав дивно змінене. Нарешті кивнув пахолку, півголосом віддав наказ.

— Я дещо маю, — сказав повільно, — що повинно тебе задовольнити, Бонгарте.

— То чому ти не показав відразу? — гарикнув мисливець за нагородами. — Я писав тобі, що бажаю чогось екстра. Може, ти вважаєш, що на кращий меч мене не стане?

— Я знаю, на що тебе стане, — сказав із притиском Естергазі. — І знаю я те не від сьогодні. А чого не показав відразу? Я ж не міг знати, кого ти приведеш до мене… на шворці, із нашийником. Не міг уявити, для кого має бути той меч і чому він має слугувати. Тепер я вже знаю все.

Пахолок повернувся, несучи продовгуватий ящик.

— Наблизься, дівчино, — тихо сказав Естергазі. — Подивися.

Цірі наблизилася. Подивилася. І зітхнула голосно.

* * *

Вона оголила меч, швидким рухом. Вогонь з каміна сліпуче запалав на хвилястому малюнку долів леза, заятрився червоно в ажурних плетіннях ефесу.

— Оце він, — сказала Цірі. — Як ти, напевне, здогадуєшся. Візьми, якщо хочеш, у руки. Але обережно, він гостріший за бритву. Відчуваєш, як руків’я клеїться до долоні? Зроблене воно зі шкіри такої пласкої риби, що має на хвості отруйний шип.

— Скат.

— Хіба. Та риба має на шкірі малесенькі зубці, тому руків’я не ковзає у руці, навіть коли рука пітніє. Подивися, що витравлене на клинку.

Висогота нахилився, придивився, мружачи очі.

— Ельфійська мандала, — сказав він через хвилину, підводячи голову. — Так звана blathan caerme, гірлянда долі: стилізовані квіти дубу, таволги й жарновця. Вежа, вражена блискавкою, у Старших Рас символ хаосу і деструкції… А над вежею…

— Ластівка, — закінчила Цірі. — Zireael. Моє ім’я.

* * *

— І справді, непогана річ, — сказав нарешті Бонгарт. — Гноми робили, зразу видно. Тільки гноми таке темне залізо кували. Тільки гноми гострили вогнисто, й тільки гноми клинок ажурували, щоби зменшити вагу… Признайся, Естергазі. Це репліка?

— Ні, — заперечив мечник. — Оригінал. Справжній гном’ячий ґвіхір. Цьому клинку понад двісті років. Оправа, зрозуміло, набагато молодша, але реплікою я б її не назвав. Гноми з Тір Тохайр робили її на моє замовлення. Відповідно до давніх технік, методів і зразків.

— Холера. Може так статися, що й справді мені не вистачить. І скільки ти за це залізо бажаєш здерти?

Естергазі деякий час мовчав. Обличчя його було непроникним.

— Я його задарма віддам, Бонгарте, — сказав нарешті глухим голосом. — У подарунок. Щоб було виконаним те, що мало виконатися.

— Дякую. — Бонгарт був явно здивований. — Дякую тобі, Естергазі. Королівський подарунок, воістину королівський… Приймаю, приймаю. І — я твій боржник…

— Ні. Меч для неї, не для тебе. Підійди, дівчино, яка носить ошийник. Придивися до знаків, що витравлені на клинку. Ти їх не розумієш, вочевидь. Але я тобі поясню. Дивися. Лінія, яку точить доля, крута, але веде до оцієї ось вежі. До погибелі, до знищення усталених цінностей, усталеного порядку. Але ото над вежею, бачиш? Ластівка. Символ надії. Візьми цей меч. Нехай буде виконаним те, що має виконатися.

Цірі обережно простягнула руку, делікатно погладила темне лезо із блискучими, наче дзеркала, краями.

— Візьми його, — сказав повільно Естергазі, дивлячись на Цірі широко розплющеними очима. — Візьми його. Візьми у руку, дівчино. Візьми…

— Ні! — крикнув раптом Бонгарт, підскакуючи, хапаючи Цірі за плече, відштовхуючи її різко й сильно. — Геть!

Цірі впала на коліна, камінці подвір’я болісно впилися у долоні, на які вона сперлася.

Бонгарт зачинив ящик.

— Ще не зараз! — загарчав. — Ще не сьогодні! Ще не надійшов час!

— Схоже на те, — спокійно погодився Естергазі, дивлячись йому в очі. — Так, скоріше за все, він ще не надійшов. Шкода.

* * *

— Не дуже те згодилося, високий трибунале, — думки того мечника читати. Ми ж там шістнадцятого вересня були, за три дні перед повнею. А коли поверталися ми з Фано до Рокайну, наздогнало нас підкріплення, Оль Гарсгайм і сім коней. Наказав пан Оль скільки у коня сил гнати за рештою загону. Бо днем раніше, п’ятнадцятого вересня, була різанина у Клермонті… Мені, хіба, про те немає потреби, вельможний трибунал знає ж про різанину в Клермонті…

— Прошу давати показання, не переймаючись тим, про що трибунал знає.

— Бонгарт нас на день випередив. П’ятнадцятого вересня повіз Фальку до Клермонту…

* * *

— Клермонт, — повторив Висогота. — Я знаю те містечко. Куди він тебе відвіз?

Попередня
-= 52 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!