Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Вежа Ластівки

Бонгарт трохи вклонився.

— А оце і є та мала розбійниця, яка має нас сьогодні розважати, — ствердила факт худа маркіза, втуплюючи в Цірі блідо-блакитні очі. Голос мала хрипкий, сексуально вібруючий і жахливо пропитий. — Не дуже вона красива, так би я сказала. Але непогано збудована… Цілком приємне… тільце.

Цірі шарпнулася, відіпхнула нахабну руку, збліднувши від люті й шиплячи, наче змія.

— Прошу не торкатися, — сказав прохолодно Бонгарт. — Не годувати. Не дражнити. За наслідки не відповідаю.

— Тільце, — маркіза облизнула губи, не звертаючи на нього уваги, — завжди можна прив’язати до ліжка, тоді воно стає більш поступливим. Може б, ви мені її перепродали, пане Бонгарте? Ми з моїм маркізом любимо такі тільця, а пан Хувенагель вимовляє нам, коли хапаємо тутешніх пастушок та хлопських діточок. Зрештою, маркіз уже не може полювати на дітей. Не може бігати, і все через ті шанкри й конділоми, що в нього повідкривалися у паху…

— Досить, досить, Матильдо, — лагідно, але швидко сказав Хувенагель, побачивши на обличчі Бонгарта вираз дедалі більшої огиди. — Мусимо ми вже йти до театру. Пану бурмістру саме доповіли, що до міста в’їхав Віндзор Імбра із загоном кнехтів барона Касадея. Значить, уже й нам час.

Бонгарт витягнув із кошелю флакончик, протер рукавом оніксову поверхню столу, висипав на нього маленьку гірку білого порошку. Притягнув Цірі за ланцюг на нашийнику.

— Знаєш, як оте вживати?

Цірі стисла зуби.

— Втягни носом. Або візьми на послинений палець і увітри у ясна.

— Ні!

Бонгарт навіть голову не повернув.

— Зробиш те сама, — сказав тихо, — або зроблю те я, але таким чином, аби всі присутні мали свою втіху. Слизова у тебе не тільки у носі чи роті, Щурице. У кількох інших забавних місцях — також. Покличу пахолків, накажу тебе роздягти, притримати — і використаю оті забавні місця.

Маркіза де Немент-Уйвар засміялася горлово, дивлячись, як Цірі тремтливою рукою тягнеться по наркотик.

— Забавні місця, — повторила й облизнулася. — Цікава ідея. Варто б якось спробувати! Агов, агов, дівчино, обережніше, не тринькай доброго фісштеху! Залиш трошки для мене!

* * *

Наркотик був набагато сильнішим за той, який куштувала вона зі Щурами. Через кілька секунд після вживання Цірі огорнула сліпуча ейфорія, контури навколо загострилися, світло й фарби вразили очі, запахи подразнювали ніс, звуки зробилися неймовірно голосними, а все навколо стало нереальним, летючим, наче сонне марення. Були сходи, були тапістри й гобелени, що смерділи важкою курявою, був хрипкий сміх маркізи де Немент-Уйвар. Було подвір’я, були швидкі краплі дощу на обличчі, шарпання за нашийник, який вона все ще мала на горлі. Величезний будинок із дерев’яною вежею і великим гидко-кічуватим малюнком на фронтоні. На малюнку були собаки, що кусали потвору — чи то дракона, чи то грифа, чи то виверну. Перед входом у будинок були люди. Один кричав і жестикулював.

— То мерзотно! Мерзотно й грішно, пане Хувенагелю, аби місце, що було колись храмом, використовувалося для такої безбожної, нелюдської і гидкої процедури! Звірі теж відчувають, пане Хувенагелю! Вони також мають свою гідність! То злочин, аби для збагачення цькувати їх одне на одне для втіхи натовпу!

— Заспокойтеся, святий муже! І не втручайтеся у моє приватне підприємство! А взагалі-то сьогодні тут не будуть цькувати звірів. Жодного звіра! Виключно людей!

— Тоді вибачаюся.

Усередині будинку було повно народу, який сидів на рядах лав, що утворювали амфітеатр. У центрі того була викопана у землі й оточена балюстрадою яма, кругле заглиблення радіусом десь футів тридцять, обшите товстезними колодами. Сморід і галас приголомшували. Цірі знову відчула шарпання за нашийник, хтось підхопив її під пахви, хтось штовхнув. Не зрозуміти коли, опинилася вона на дні обшитої колодами ями, на сильно притоптаному піску.

На арені.

Перший удар наркотику минув, тепер він тільки збуджував і вигострював відчуття. Цірі притиснула долоні до вух — натовп, що заповнював лавки амфітеатру, гудів, ревів, свистів, галас стояв невимовний. Вона побачила, що її правий зап’ясток і передпліччя тісно обплітає шкіряне наруків’я. Не пам’ятала моменту, коли це на ній застібнули.

Почула знайомий пропитий голос, побачила худу фісташкову маркізу, нільфгардського ротмістра, пастелевого бурмістра, Хувенагеля і Бонгарта, що займали ложу над ареною. Знову схопилася за вуха, бо хтось раптом гепнув у мідяний гонг.

— Гляньте, люди! Сьогодні на арені не вовк, не гоблін, не ендріага! Сьогодні на арені вбивча Фалька з банди Щурів! Заклади приймає каса біля входу! Не жалійте гроша, люди! Розваги не з’їси й не вип’єш, але якщо на неї поскупишся, то не отримаєш, а втратиш!

Попередня
-= 55 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!