Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Вежа Ластівки

Добрі люди урізнобій, але голосно й радісно, хором, підтвердили, що Бонгарт правий цілком і повністю.

— Барон Касадей, — повільно промовив Віндзор Імбра, — не радий буде, пане Хувенагелю. От клянуся вам — не радий буде. Не знаю, чи варто вам із ним сваритися.

— Справа є справою, — повторив Хувенагель і ворухнув щоками. — Барон Касадей чудово про те знає, силу-силенну грошей він за малий відсоток у мене позичив, а як прийде, щоб позичити ще, ми якось наші сварки обговоримо. Але не буде якийсь там закордонний пан барон втручатися у приватне й індивідуальне підприємництво. Тут заклади вже зроблені, а люди за вхід сплатили. У той пісок, там, на арені, мусить кров всотатися.

— Мусить? — крикнув Віндзор Імбра. — Собаче гівно! От кортить мені показати вам, що аж ніяк не мусить! От вийду звідси та геть собі поїду, й не озирнуся навіть. Тоді ви власну кров тут проливайте! Мене сама думка гнітить, що я мотлоху втіху доставлю!

— А й нехай їде, — із натовпу раптом виступив по очі зарослий типчик у кубраку з кінської шкіри. — Нехай їде, як його ото гнітить. Мене ото не гнітить. Говорили, що хто ту Щурицю засіче, нагороду візьме. Я погоджуюся і на арену йду.

— Та таке! — крикнув раптом один із людей Імбри, невисокий, але жилавий і міцно збудований чоловічина. Волосся мав буйне, розчухране й скуйовджене. — Ми ж перші були! Правда, хлопці?

— І вірно! — завторував йому другий, худий, зі шпичастою борідкою. — Наша першість! А ти із гонором тим не носися, Віндзоре! Що з того, що галастра дивиться? Фалька на арені, досить лише руку простягнути й узяти. А хами нехай буркали витріщають, плювати нам на те!

— Та ще ж нам і грошва капне! — зареготав третій, наряджений у дублет яскравого амарантового кольору. — Як спорт — то спорт, чи не так, пане Хувенагелю? Як дійство — то дійство! Тута про якусь нагороду було мовлено!

Хувенагель усміхнувся широко й погодився, кивнувши — гордовито і велично трясучи обвислими щоками.

— А скіки, — зацікавився той із борідкою, — на кону нині?

— Зараз, — засміявся купець, — на результати бою ще не ставлять! Поки тільки три до одного стоїть, що ніхто з вас не осмілиться вийти за огородження!

— Тююю! — крикнув Кінська Шкіра. — Я насмілюся! Я готовий!

— Геть, сказано ж! — крикнув Ковтун у відповідь. — Ми-тко перші були й першість за нами. Гайда, на що чекаємо?

— Ускількох можемо туди до неї? — Амарант покрутив пояс. — Чи тіко поодинці можна?

— Ах ви сучі діти! — гарикнув раптом цілком несподівано пастельний бургомістр, бичачим голосом, аж ніяк не відповідним статурі. — Може, вдев’ятером на неї одну хочете? Може, верхи? Може, на колісницях? Може, вам катапульту з цейхгаузу запозичити, аби ви здалеку камінням у дівку кидати могли? Га?

— Добре, добре, — перервав Бонгарт, про щось швидко консультуючись із Хувенагелем. — Нехай буде спорт, але й потіха ж якась мусить бути. Можна по двоє. Парою, значить.

— Але нагорода, — попередив Хувенагель, — подвійною не буде. Якщо вдвох, то й поділити надвоє треба.

— Якою парою? Яке там удвох? — Ковтун різким рухом скинув плащ з плечей. — Не соромно вам, хлопи? То ж тільки дівка! Тьфу! Посуньтеся! Сам піду й покладу її. Теж мені — велика справа!

— Я хочу Фальку мати живою! — запротестував Віндзор Імбра. — Най вам дідько на ті битви й поєдинки! Я на Бонгартові розваги не піду, я хочу дівку! Живу! Йдіть туди вдвох, ти й Ставро. І приволочіть мені її звідти!

— Як на мене, — повторив Ставро, отой з борідкою, — образа вдвох іти на ту худорлявку.

— Барон тобі ту образу флоренами присолодить. Але тільки за живу!

— Виходить, барон скупердяй! — зареготав Хувенагель, трясучи черевом і бульдожими щоками. — І спортивного духу в ньому ні на крихту немає. Ані волі, аби інших за той дух винагороджувати! А я спорт люблю. І тим, хто піде зараз, нагороду підвищую. Хто сам-один на ту арену зійде й сам, на власних ногах, з неї вийде, тому оцією рукою з оцієї шкатулки не двадцять, а тридцять флоренів виплачу.

— Тоді на що ми чекаємо? — крикнув Ставро. — Я першим іду!

— Помалу! — знову рикнув малий бурмістр. — У дівки тільки тоненький льон на спині! Скидай тоді й ти бригантину, солдате. Це ж спорт!

— Мор на вас! — Ставро здер із себе каптан із нашитим залізом, після чого стягнув через голову сорочку, відкривши худі, зарослі, наче у павіана, груди та спину. — Мор на вас, вельможні, й на спорт ваш засраний! Так піду, із голою шкірою! Ова! Портки також знімати?

— Знімай і кальсони! — сексуально прохрипіла маркіза де Немент-Уйвар. — Покажи, що чоловік ти не тільки з морди!

Попередня
-= 57 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!