Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Вежа Ластівки

Нагороджений гучними аплодисментами, голий до пояса, Ставро дістав зброю, перевісив ногу за бар’єр, уважно дивлячись на Цірі. Цірі схрестила руки на грудях. Не зробила навіть кроку в бік увіткнутого у пісок меча. Ставро завагався.

— Не роби того, — сказала Цірі тихо. — Не змушуй мене… Я не дозволю себе торкнутися.

— Не злися, дівко. — Ставро перескочив через бар’єр. — Я нічого до тебе не маю. Але справа є справою…

Не закінчив, бо Цірі була вже біля нього, вже мала у руці Ластівку — так уже називала вона подумки гном’ячий ґвіхір. Застосувала найпростіший, майже дитячий випад, фінту, що звалася «три крочки», — але Ставро дав себе тим упіймати. Зробив крок назад і рефлекторно підняв меч, а тоді вже був у її милості — після того як відстрибнув, уперся спиною в колоди, що огороджували арену, а вістря Ластівки завмерло у дюймі від його носа.

— Той фокус, — пояснив Бонгарт маркізі, перекриваючи рик і аплодисменти, — зветься «три крочки, фінт і випад терцією». Дешевий номер, я від дівки чекав чогось більш рафінованого. Але треба визнати — якби вона хотіла, той типчик уже був би мертвим.

— Убий його! Убий! — дерлися глядачі, а Хувенагель і бурмістр Пеннікуїк показували великий палець, спрямований вниз.

Від обличчя Ставро відлила кров, на щоках бридко виступили прищі й подзьобання від віспи.

— Я тобі казала: не змушуй мене, — просичала Цірі. — Я не хочу тебе вбивати! Але торкнутися не дозволю. Повертайся, звідки прийшов.

Вона відступила, опустила меч і глянула наверх, у бік ложі.

— Розважаєтеся з мене? — крикнула вона ламким голосом. — Хочете примусити мене до битви? До вбивства? Не змусите! Не стану я битися!

— Ти чув, Імбро? — роздавсь у тиші насмішкуватий голос Бонгарта. — Чистий зиск! І жодного ризику! Вона не буде битися. Тож можна забирати її з арени й везти барону Касадею, аби той погрався з нею вволю. Можна її без ризику брати! Голими руками!

Віндзор Імбра сплюнув. Ставро, все ще притиснутий спиною до колод, важко дихав, стискаючи меч у долоні. Бонгарт засміявся.

— Але я, Імбро, ставлю діамант проти горіха, що нічого такого вам не вдасться.

Ставро міцно дихнув. Здалося йому, що дівчина, повернута до нього спиною, занадто розсіяна, неуважна. Сам він кипів від гніву, сорому й ненависті. І не витримав. Атакував. Швидко й зрадницьки.

Глядачі не помітили ухиляння і зворотного удару. Побачили тільки, як Ставро, кинувшись на Фальку, виконує раптом справжнісінький балетний підскок, після чого слабо балетним чином падає черевом і обличчям у пісок, а пісок миттєво насичується кров’ю.

— Інстинкти беруть гору! — перекрикував натовп Бонгарт. — Рефлекси діють! Що, Хувенагелю? Чи я не казав? Побачиш, вовкодави не знадобляться!

— Що ж за чарівне та вигідне видовище… — Хувенагель аж очі заплющив від задоволення.

Ставро підвівся на тремких від зусилля руках, зашарпав головою, крикнув, захрипів, ригнув кров’ю та знову впав на пісок.

— Як зветься той удар, мосьпане Бонгарте? — сексуально прохрипіла маркіза де Немент-Уйвар, тручись коліном об коліно.

— То була імпровізація. — З-під губи мисливця за нагородами, який навіть не дивився на маркізу, блиснули зуби. — Красива, творча імпровізація, така, що, я б сказав, пробирає до кишок. Я чув про місце, де вчать такому імпровізованому випусканню тельбухів. Можу закластися, що наша паняночка також знає те місце. Вже я-то знаю, хто вона така.

— Не змушуйте мене! — крикнула Цірі, а у голосі її затремтіла воістину жахлива нотка. — Я не хочу! Розумієте? Не хочу!

— Ти, дівко з пекла родом! — Амарант вправно перескочив бар’єр, миттю пішовши по кругу, аби відволікти увагу Цірі від Ковтуна, що вскочив на арену з іншого боку.

За Ковтуном бар’єр переліз і Кінська Шкіра.

— Нечиста гра! — загарчав чутливий до чистоти ігор малий, наче половинчик, бургомістр Пеннікуїк, а із ним разом ричав і натовп.

— Троє на одну! Нечиста гра!

Бонгарт засміявся. Маркіза облизнула губи й почала швидше перебирати ногами.

План трійці був простим — приперти дівчину, як та відступить, до колод, а потім двоє блокують, третій рубає. Нічого з того не вийшло. З однієї простої причини. Дівчина не відступила, а атакувала.

Прослизнула між ними балетним піруетом, так легенько, що ледве торкнулася піску. Ковтуна вдарила, проскакуючи мимо, точно туди, куди вдарити було треба. У шийну артерію. Удар був таким легким, що вона не втратила ритму, танцюючи вивернулася у зворотне ухиляння так швидко, що не впала на неї і крапля крові, яка вирвалася з шиї Ковтуна струменем у сажень довжиною. Амарант, який опинився позаду неї, хотів рубанути її у потилицю, але зрадницький удар задзвенів об блискавичний блок кинутого за спину клинка. Цірі розвернулася, наче пружина, тяла обома руками, посилюючи удар різким поворотом стегон. Темний гном’ячий клинок був наче бритва, розхльостав живіт із сичанням і млясканням. Амарант завив і впав у пісок, звиваючись у клубок. Кінська Шкіра, доскочивши, завдав дівчині укол у горло, але вона вивернулася в ухилянні, крутнулася плавно й коротко тнула його серединою клинка по обличчю, розвалюючи око, ніс, рот і підборіддя.

Попередня
-= 58 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!