Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Вежа Ластівки

Місто Рідбрун тхнуло добряче, у тому числі й гноївкою.

Ґеральт колись, роки тому, був тут, але не впізнавав. Забагато змінилося. Раніше не видно тут було стільки кавалеристів у чорних панцирах і плащах, зі срібними емблемами на наплічниках. Раніше не долинала звідусіль нільфгардська мова. Раніше не було під самим містом каменоломні, у якій обдерті, брудні, худі і скривавлені люди лупали каміння на плити та щебінь, шмагані батогами одягнених у чорне наглядачів.

Стоїть тут чимало нільфгардського війська, пояснив босяк, але не постійно, а тільки на час перерви у марші та при гонитві за партизанами з організації «Вільні Стоки». Сильний нільфгардський гарнізон пришлють сюди, коли на місці старого містечка постане вже велика мурована фортеця. Фортеця з каменю, що видобувається у каменоломні. Ті, що лупають камінь, — то військові бранці. З Лирії, Едірну, останнім часом з Соддену, Брюґґе, Анґрену. І з Темерії. Тут, у Рідбруні, трудяться чотири сотні бранців. Добрих п’ять сотень працюють у копальнях, шахтах і кар’єрах навколо Бельгавену, а понад тисяча будує мости й вирівнює шляхи на перевалі Теодуль.

На ринку містечка й за часів Ґеральта стояв ешафот — але набагато скромніший. Не було на ньому стільки інструментів, що викликали паскудні думки, а на шибеницях, палях, вилах і тичках не висіло стільки декорацій, що смерділи гниллю й викликали огиду.

То пан Фулько Артевельде, нещодавно призначений владою військовий префект, пояснив босяк, дивлячись на ешафот і елементи людської анатомії, що оздоблювали його. То пан Фулько знову віддав когось кату. Із паном Фулько не жартують, додав. Суворий він пан.

Шукач діамантів, знайомець босяка, якого вони знайшли у заїзді, доброго враження у Ґеральта не викликав. Бо перебував він у тому тремтяче-блідому, напівтверезому, напівп’яному, напівреальному, близькому до сонної мари стані, у який людину вводить пиття безустанку, протягом кількох днів і ночей. У відьмака миттєво впало серце. Скидалося, що важливі звістки про друїдів могли мати джерелом звичайний delirium tremens[17].

Утім, п’яний як чіп шукач відповідав на запитання притомно й змістовно. На закид Любистка, що не схожий він на шукача діамантів, дотепно відповів, що коли знайде хоча б один діамант — то буде схожим. Місце побуту друїдів над озером Мондуїрн він описав точно й конкретно, без зайвої мальовничості і роздутої міфоманської манери. Дозволив собі запитання, чого то співрозмовники шукають друїдів, а, зустрінутий презирливим мовчанням, застеріг, що входити до друїдських дібров — то певна смерть, бо ж друїди звикли пришельців хапати, саджати до ляльки, що зветься Вербною Бабою й палити живцем під акомпанемент молитов, співів і наговорів. Безпідставна плітка й дурнуватий забобон, виходило, мандрували разом із друїдами, чітко підлаштовуючись під їхній крок, і не залишаючись позаду навіть на півстайє.

Подальшу розмову перервала поява дев’яти озброєних гвізармами солдатів у чорній уніформі: носили вони на наплічниках знак сонця.

— Ви тута, — запитав, постукуючи себе по литці дубовою палицею, унтерофіцер, що командував солдатами, — відьмак, що зветься Ґеральтом?

— Так, — відповів після короткого роздуму Ґеральт. — Я тута.

— То забажайте тоді вдатися з нами.

— Звідки така впевненість, що забажаю? Чи я заарештований?

Солдат у мовчанні, що, здавалося, ніяк не могло скінчитися, дивився на нього, причому дивився якось дивно, без поваги. Не підлягало сумніву, що восьмиособовий ескорт дає йому право на таке глядіння.

— Ні, — відповів нарешті. — Ви не заарештовані. Не було наказу вас арештовувати. Якби наказ був, я б інакше вас розпитував, мосьпане. Цілком інакше.

Ґеральт досить демонстративно поправив пас меча.

— А я, — відповів прохолодно, — інакше б відповідав.

— Ну-ну, панове. — Любисток вирішив увійти між ними, наганяючи на обличчя щось, що, на його думку, було усмішкою вмілого дипломата. — Навіщо той тон? Ми ж люди поштиві, влади боятися не мусимо, ба, охоче владі допомагаємо. Якщо трапляється така оказія, треба розуміти. Але через те, пане військовий, і нам від влади дещо належить, вірно? Хоча б така малесенька довідка, як пояснення причин, через які вона бажає обмежити наші громадянські свободи.

— Нині війна, пане, — відповів солдат, аж ніяк не збитий з пантелику напором цієї промови. — А свободи, як із самої назви те випливає, — то справа миру. А причини пояснить вам пан префект. Я виконую накази й у диспути не входжу.

— Що правда, то правда, — визнав відьмак, підморгнувши злегка трубадуру. — Тоді ведіть до префектури, пане солдате. Ти, Любистку, повертайся до решти, розкажи, що сталося. Робіть, що треба. Вже Регіс знатиме, що саме.


  17 Біла гарячка (лат.).

Попередня
-= 62 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!