Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Вежа Ластівки

— Після справи, — зауважив Фулько Артевельде. — Тож той напівельф усе ще у Бельгавені? Із бандою Солов’я?

— Може. Я того не знаю. Я вже два тижні, як з ганзи Солов’я змеґала.

— То є якась причина, з якої ти їх здаєш? — усміхнувся відьмак. — Особисті порахунки?

Очі дівчини звузилися, спухлі губи паскудно скривилися.

— Хрін там тобі до порахунків моїх, дядьку! А тим, що здаю їх, я тобі життя рятую, нє? Тобі б подякувати треба!

— Дякую. — Ґеральт знову випередив наказ про биття. — Хотів би я лише зауважити, що коли це порахунки, то твоя правдивість маліє, коронний свідку. Люди здають інших, щоб врятувати шкуру та життя, але брешуть, коли бажають помститися.

— У нашої Ангулеми немає жодного шансу врятувати життя, — перервав Фулько Артевельде. — Але шкіру вона, вірно, врятувати хоче. Для мене це цілком можливий мотив. Що, Ангулемо? Бажаєш врятувати шкіру, га?

Дівчина стиснула губи. І явно зблідла.

— Бандитська відвага, — із презирством промовив префект. — А водночас — босяцька. Нападати при перевазі, грабувати слабких, убивати беззбройних, аякже. А от глянути смерті в очі — то вже важче. Того вже вона не зуміє.

— Ще побачимо! — гарикнула вона.

— Побачимо, — серйозно кивнув Фулько. — І почуємо. Усі легені ти на ешафоті викричиш, Ангулемо.

— Ви обіцяли помилування.

— Й обіцянки дотримаюся. Якщо те, у чому ти призналася, виявиться правдою.

Ангулема шарпнулася на стільці, вказуючи на Ґеральта, здавалося, рухом усього худого тільця.

— А це, — крикнула, — що таке? Неправда? Хай заперечить, що він не відьмак і не Ґеральт! Буде мені тут балакати, що я, мовляв, малоправдива! То нехай їде до Бельгавену — буде там найкращий доказ, що я не брешу! Труп його вранці у канаві знайдете. Тільки ж тоді скажете, що я злочин не попередила, а тому — ніякого помилування! Так? Шахраї ви, сука! Шахраї, і все тут!

— Не бийте її, — сказав Ґеральт. — Прошу.

У голосі його було щось таке, що затримало на половині дороги піднесені руки префекта і стражника. Ангулема шморгнула носом, дивлячись пронизливо.

— Дякую, дядьку, — сказала. — Але биття — то мала справа: як хотять, то нехай б’ють. Мене змалечку били, я звикла. Як хочеш добрим бути, то підтвердь, що я правду кажу. Нехай слова дотримається. Нехай мене, сука, повісять.

— Заберіть її, — наказав Фулько, жестом стишуючи Ґеральта, що поривався протестувати.

— Нам вона вже не потрібна, — пояснив, коли залишилися вони самі. — Я знаю про все і надам вам пояснення. А потім попрошу про взаємність.

— Спершу, — голос відьмака був холодним, — поясніть, про що йшлося у тому галасливому фіналі, що скінчився дивним проханням про повішення. Як коронний свідок, дівчина ж своє зробила.

— Ще ні.

— Як це?

— Гомер Страгген, прозваний Солов’єм, — це винятково небезпечний лотр. Жорстокий і нахабний, хитрий і розумний, а при тому — щасливий. Його безкарність під’юджує інших. Я мушу з тим покінчити. Тому я пішов із Ангулемою на угоду. Обіцяв їй, що коли у результаті її визнання Солов’я буде взято, а його шайку — розбито, Ангулема буде повішена.

— Перепрошую? — Відьмак здивувався. — Це так виглядає тут інститут коронного свідка? Взамін на співпрацю із владою — мотузка? А за відмову від співпраці — що?

— Паля. Із попереднім вирізанням очей і шарпанням грудей розжареними щипцями.

Відьмак не сказав ані слова.

— Це зветься — приклад жахом, — за хвилину сказав Фулько Артевельде. — Справа у боротьбі з бандитизмом абсолютно необхідна. Чому ж то ви стискаєте кулаки так, що я майже чую, як суглоби хрустять? Може, ти волієш гуманне вбивство? Але обираєш ти його, б’ючись із істотами, що, хоч як би воно зараз прозвучало, вбивають також гуманно. Мене на таке не стане. Я бачив купецькі каравани й оселі, пограбовані Солов’єм і йому подібними. Бачив, що роблять людям, аби вони вказали тайники чи видали магічні паролі до шкатулок і замків. Я бачив жінок, у яких Соловей ножем перевіряв, чи не приховали вони, бува, коштовності. Бачив людей, яким робили ще гірші речі лише для розбійницької забави. Ангулема, чия доля тебе так зворушує, брала участь у таких забавах — це точно. Вона досить довго була у банді. А якби не чистий випадок, якби не те, що вона з банди втекла, ніхто б не довідався про засаду в Бельгавені й ви познайомилися б іншим чином. Може б, то вона вистрілила тобі у спину з арбалету.

— Не люблю тих «можебів». Вам відома причина, через яку вона втекла з шайки?

— Її признання щодо цього досить мутні, а моїм людям не хотілося розбиратися. Але всі знають, що Соловей — то чоловік, який зводить жінок до ролі, сказав би я так, першоприродної. Якщо інакще в нього не виходить, нав’язує ту роль жінкам силою. Крім того, там, напевне, дійшло до поколінного конфлікту. Соловей — чоловік зрілий, а остання компанія Ангулеми — це цуценята, як і сама вона. Але то пусті розмови, воно аніскільки мене не обходить. А тебе, дозволю собі запитати, чому воно так обходить? Чому від першого погляду Ангулема викликає у тебе настільки живі емоції?

Попередня
-= 65 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!