Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Відьмак. Вежа Ластівки

— «Ріальто»… — прохрипів ґном. — У копальні «Ріальто»…

* * *

Рудник «Ріальто» небагато чим відрізнявся від рудника «Мала Бабетта», як і від інших кар’єрів та копалень, які Ангулема, Ґеральт і Кагір проминули і які звалися «Осінній Маніфест», «Стара Руда», «Нова Руда», «Руда Юлька», «Целестинка», «Спільна Справа» і «Фортунна Діра». На всіх кипіла праця, на всіх діставали з ям чи шахт брудну землю, вивалювали у корита й промивали на піддонах. На всіх достатньо було характерної червоної багнюки.

«Ріальто» була копальнею великою, розташованою близько вершини узгір’я. Вершина була стята і являла собою відкритий кар’єр. Тутешня промивка розташовувалася на видлубаній на схилі гори терасі. Тут, під вертикальною стіною, у якій зяяли отвори штолень і шахт, були корита, піддони, труби й інша периферія гірничого промислу. Також тут стояло справжнє селище з дерев’яних будинків, хатинок, будок, сараїв і критих корою халабуд.

— Тут я нікого не знаю, — сказала дівчина, прив’язуючи віжки до тину. — Але спробуємо погомоніти з управляючим. Ґеральт, якщо зумієш, не хапай його відразу за горло й не розмахуй майхером. Спершу най балак буде…

— Не вчи діда сьорбати, Ангулемо.

Поговорити не зуміли. Не зуміли навіть підійти до будинку, у якому підозрювали садибу управителя. На площі, де вантажили руду у вози, впакувалися просто у п’ятірку кінних.

— От холера, — сказала Ангулема. — От холера. Бачте, що кіт приніс.

— У чому справа?

— То люди Солов’я. Приїхали стягати грошву. Мене вже помітили й упізнали… Суча мати! Ото ми попали…

— Зумієш відбрехатися? — буркнув Кагір.

— Не розраховуйте на те.

— Бо?

— Я обікрала Солов’я, як тікала з ганзи. Не дарує мені того. Але — спробую… Ви мовчіть. Очі майте відкритими й будьте готові. На все.

Кінні наблизилися. Попереду їхало двоє — довговолосий сивий тип у вовчому кожусі і молодий вернигора з бородою, яку, схоже, відпустив, щоб приховати знівечення від прищів. Удавали байдужих, але Ґеральт помітив приховані блиски ненависті у поглядах, які вони кидали на Ангулему.

— Ясна.

— Новосад. Їррель. Привіт. Добрий нині день. Шкода лише, що дощить.

Сивий зліз з коня, а скоріше — зіскочив з сідла, замашисто перекидаючи праву ногу над кінською головою. Інші злізли також. Сивий віддав віжки вернигорі з бородою, якого звали Їррель, підійшов ближче.

— Ото вам прошу, — сказав. — Наша сороченька балакуча. Виходить, ти жива-здорова?

— І ногами перебираю.

— От шмаркачка пискувата! Слух ходив, що перебираєш, але на палі. Слух ходив, схопив тебе Одноокий Фулько. Слух ходив, що співала ти на муках, наче горличка, все видала, про що питали!

— Слух ходив, — пирхнула Ангулема, — що мати твоя, Новосаде, з клієнтів тільки чотири тинфи брала і все’дно ніхто більше двох давати не хотів.

Розбійник із презирливою міною сплюнув під ноги. Ангулема пирхнула знову, точно як кицька.

— Новосаде, — сказала нахабно, взявши руки у боки. — У мене до Солов’я справа є.

— Цікаво. В нього до тебе — також.

— Писок стули і слухай, поки маю бажання говорити. Два дні тому, у милі за Рідбруном, я й оці двоє моїх камратів зарубали того відьмака, на якого мокрий контракт був. Січеш?

Новосад зі значенням повів оком по товаришах, потім підтягнув рукавичку, оцінив поглядом Ґеральта й Кагіра.

— Твої нові камрати, — повторив протягло. — По мордах бачу, що не жреці то. Відьмака вбили, кажеш? А як? Майхером у спину? Чи уві сні?

— Це — неважливі подробиці. — Ангулема скривилася, наче мавпочка. — А важлива подробиця є та, що той відьмак землю гризе. Послухай, Новосаде. Я із Солов’єм бачитися не бажаю і на очі йому лізти — також. Але справа є справа. Напівельф дав вам за контракт завдаток, про те я ані слова не скажу, то ваші гроші, на витрати і за клопіт. Але другий внесок, який напівельф пообіцяв після роботи, згідно із законом, — мій.

— Із законом?

— Точно! — Ангулема не звернула уваги на саркастичний тон. — Бо ж ми контракт виконали, відьмака вбили, відносно чого напівельфу можемо й докази надати. Я тоді, що моє, візьму — і піду собі в синю й імлисту далечінь. Із Солов’єм, як я вже казала, конкурувати не хочу, бо для мене й для нього на Стоках місця мало. Перекажи це йому, Новосаде.

— І тільки? — знову той само сарказм.

— І цьомки, — пирхнула Ангулема. — Можеш також йому за мене дупу підставити, per procura[22].

— Я дещо краще придумав, — заявив Новосад, зиркаючи на товаришів. — Я йому твою дупу в оригіналі привезу, Ангулемо. Я йому тебе, Ангулемо, у мотузках доставлю, а вже він тоді все з тобою обговорить і вирішить. Й урегулює. Все. Суперечку про те, кому грошва належить за контракт напівельфа Шірру. Та й відплатить тобі за дещо, що ти вкрала. Та й відносно того, що Стоки для нас затісні. Все з тобою вирішить. Детально.


  22 У заступництві, заміщенні (лат.).

Попередня
-= 77 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!