Слава ЗСУ!

Голос розуму – 3

— Я — Фальвік, граф Мойон. А це лицар Тайлес із Домдалю.

Геральт недбало поклонився, дивлячись на лицарів. Обоє були в броні й кармінових плащах зі знаком Білої Троянди на лівому плечі. Це його трохи здивувало: в окрузі, як він знав, не було жодної командорії цього ордена.

Неннеке, здалося, вільно й безтурботно посміхнулася, помітивши його подив.

— Шляхетні добродії,— сказала вона мимохіть, зручніше влаштовуючись на своєму, схожому на трон кріслі,— перебувають на службі у власника тутешніх земель, дюка Гереварда.

— Князя,— підкреслено поправив Тайлес, молодший з лицарів, втупившись у жрицю поглядом ясних блакитних очей, у яких стояла ворожість.— Князя Гереварда.

— Не будемо вдаватися в деталі,— посміхнулася Неннеке.— У мої часи князями йменували тільки тих, у кого в жилах текла королівська кров, сьогодні, схоже, це вже не має значення. Отже, цих панів я тобі представила, тепер поясню мету візиту лицарів Білої Троянди в мою скромну обитель. Тобі слід знати, Геральте, що Капітул намагається отримати від Гереварда земельні наділи для ордену, тому багато лицарів Троянди вступили на службу до князя. А багато тутешніх, як, наприклад, Тайлес, присягнули йому й прийняли червоний плащ, який, до речі, йому так личить.

— Така честь,— відьмак поклонився, так само недбало, як і раніше.

— Не думаю,— холодно проговорила жриця.— Вони приїхали не для того, щоб виказати тобі честь. А зовсім навіть навпаки. Вони вимагають, щоб ти якомога швидше забрався звідси. Кажучи коротко й по суті, вони мають намір тебе вигнати. Ти вважаєш це честю? Я — ні. Я вважаю це образою.

— Здається, шляхетні лицарі трудилися дарма,— знизав плечима Геральт.— Я не збираюся тут оселятися. Виїду сам, до того ж незабаром, і немає потреби мене квапити й… підштовхувати.

— Незабаром? Негайно!— буркнув Тайлес.— Цієї ж миті! Князь наказує…

— На території цього храму наказую я,— перервала Неннеке холодним, владним тоном.— Я зазвичай волію, щоб мої розпорядження не вступали в надмірне протиріччя з політикою Гереварда. Якщо, звичайно, його політика достатньо логічна й зрозуміла. У даному конкретному випадку вона ірраціональна, тому я не збираюся сприймати її серйозніше, ніж вона того заслуговує. Геральт з Ривії мій гість, добродії. Його перебування в моєму храмі мені приємне. Тому Геральт з Ривії залишиться в моєму храмі доти, доки йому цього хочеться.

— Ти маєш нахабство опиратися князеві, жінко?— крикнув Тайлес, відкидаючи на руку плащ і демонструючи у всій красі рифлений, прикрашений латунню нагрудник.— Ти насмілюєшся підривати авторитет влади?