Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Відьмак - Останнє бажання

— Ти що, Геральте, здурів? Та ти поранений, у шоці! Розтин — єдиний спосіб дізнатися…

— Не торкайся її!

Стрегобор, бачачи занесений над ним меч, відскочив, змахнув посохом.

— Добре!— крикнув він.— Як хочеш! Але ти так ніколи і не дізнаєшся! Ніколи не будеш впевнений! Ніколи, чуєш, відьмаче!

— Геть!

— Як хочеш,— маг повернувся, вдарив палицею в бруківку.— Я повертаюся в Ковир, ні на мить не затримаюсь в цій дірі. Пішли зі мною. Не залишайся тут. Ці люди нічого не знають, не розуміють, вони тільки бачили, як ти вбиваєш. А ти вбиваєш огидно, Геральте. Ну, пішли?

Геральт не відповів, навіть не глянув на нього. Прибрав меч. Стрегобор знизав плечима і швидко відійшов, ритмічно постукуючи палицею.

З натовпу полетів камінь, вдарився об бруківку. За ним просвистів другий, біля самого плеча Геральта. Відьмак, випроставшись, підняв обидві руки, виконав ними швидкий рух. Натовп зашумів, камені посипалися густіше, але Знак відкидав їх убік — вони пролітали повз ціль, котру оберігав невидимий, обтічний панцир.

— Годі!— Гаркнув Кальдемейн.— Кінчайте з цим, дідько …

Натовп загудів, як хвиля прибою, але каміння перестало літати. Відьмак стояв нерухомо.

Війт підійшов до нього.

— Це,— сказав він, широким жестом вказуючи нерухомі тіла, що валялися на площі,— все? Так воно виглядає — Менше Зло, яке ти вибрав? Ти зробив уже все, що вважав за потрібне?

— Так,— насилу, не відразу відповів Геральт.

— Твоя рана серйозна?

— Ні.

— У такому разі йди звідси.

— Добре,— сказав відьмак. Він ще хвилину постояв, уникаючи погляду війта. Потім повільно, дуже повільно повернувся.

— Геральте!

Відьмак озирнувся.

— Не повертайся сюди ніколи,— сказав Кальдемейн.— Ніколи.

Голос розуму – 4

— Поговорімо, Іоле.

Мені необхідна ця розмова. Кажуть, мовчання — золото. Можливо. Не знаю. Принаймні, своя ціна у нього є.

Тобі легше, так, не заперечую. Адже ти добровільно обрала мовчання, ти зробила з нього жертву своїй богині. Я не вірю в Мелітеле, не вірю в існування інших богів, але ціную твій вибір, твою жертву, ціную і поважаю те, у що ти віриш. Бо твоя віра і посвята, ціна мовчання, яку ти платиш, зроблять тебе кращою, достойнішою. Принаймні, можуть зробити. А моє невір'я не може нічого. Воно безсиле.

Ти питаєш: у що я, в такому випадку, вірю?

В меч.

Бачиш, у мене їх два. У кожного відьмака по два мечі. Недоброзичливці базікають, ніби срібний — проти чудовиськ, а сталевий — проти людей. Це, звичайно, неправда. Є чудовиська, яких можна убити лише срібним клинком, але зустрічаються і такі, для яких смертельне залізо. Ні, Іоле, не будь-яке залізо, а тільки те, що міститься в метеоритах. Що таке метеорити? Ти, я думаю, не раз бачила падаючу зірку. Падаюча зірка — коротка світна смужка на нічному небі. Бачачи її, ти, мабуть, загадувала якесь бажання, може, для тебе це був черговий привід повірити в богів. Для мене метеорит всього лише шматочок металу, який, падаючи, заривається у землю. Металу, з якого можна викувати меч.

Можеш, ну звичайно, можеш взяти мій меч в руку. Бачиш, який він легкий? Навіть ти його легко піднімеш. Ні! Не торкайся до вістря, поранишся. Воно гостріше за бритву. Таким має бути.

О так, я тренуюся часто. Кожну вільну хвилину. Мені не можна втрачати навичок. Сюди, у найдальший куток храмового парку, я теж прийшов, щоб розім'ятися, вигнати з м'язів мерзенне, шкідливе оніміння, яке на мене нападає, холод, що тече по моїх жилах. А ти мене знайшла. Смішно, кілька днів я намагався відшукати тебе. Хотів…

Мені потрібна ця розмова, Іоле. Сядьмо, поговорімо трохи.

Адже ти мене зовсім не знаєш.

Мене звуть Геральт. Геральт з… Ні. Просто Геральт. Геральт з нізвідки. Я відьмак.

Мій дім — Каер Морхен, Обитель відьмаків. Я звідти. Є… Була така фортеця. Від неї мало що залишилося.

Каер Морхен… Там «виготовляли» таких, як я. Тепер цього вже не роблять, а в Каер Морхені вже ніхто не живе. Ніхто, крім Весемира. Хто такий Весемир? Мій батько. Чому ти дивуєшся? Що в цьому дивного? У кожного є якийсь батько. Мій — Весемир. То й що, що несправжній. Справжнього я не знав, матір теж. Не знаю навіть, чи живі вони. І, загалом, мені це байдуже.

Так, Каер Морхен… Я пройшов там звичайну мутацію. Випробування Травами, а потім — як завжди. Гормони, витяжки, віруси. І все заново. І ще раз. До результату. Вважалося, що я переніс трансмутацію напрочуд добре, хворів дуже недовго. Ну і мене визнали досить імунізованим — є таке вчене слово — хлопцем і відібрали для подальших, більш складних… експериментів. Ці були ще гірші. Значно гірші… Але, як бачиш, я вижив. Єдиний з усіх, кого для цих експериментів відібрали. З тих пір у мене біле волосся. Повна відсутність пігменту. Як то кажуть — побічний ефект. Так, дріб'язок. Майже не заважає.

Потім мене навчали всякому. Досить довго. І, нарешті, настав день, коли я покинув Каер Морхен і вийшов на битий шлях. У мене вже був медальйон. Ось цей. Знак Школи Вовка. Дали мені і два мечі — срібний і сталевий. Крім мечів, я ніс переконання, запал, мотивування і… віру. Віру в те, що я потрібний і корисний. Бо світ, Іоле, нібито сповнений чудовиськ і бестій, а в моє завдання входило захищати тих, кому ці чудовиська загрожують. Йдучи з Каер Морхену, я мріяв зустрітися зі своїм першим чудовиськом, не міг дочекатися тієї хвилини, коли зіткнемося з ним лицем до лиця. І дочекався.

Попередня
-= 38 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 16.

Останній коментар

Admin 15.09.2022

повністю (здається)


Дмитро 15.09.2022

Питання, ця книга перекладена повністю чи
скорочено?


Admin 24.04.2020

якщо помітили помилку виділіть її та тисніть Ctrl + Enter щоб відправити


Додати коментар