Слава ЗСУ!

Книга д р у г а ЩАБЛЯМИ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

і. Пан Повондра читає газети

Є люди, що збирають поштові марки, а є такі, що колекціонують першодруки. Пан Повондра, швейцар у домі Г. X. Бонді, дуже довго не міг знайти справжнього сенсу свого життя; він цілі роки вагався між зацікавленням стародавніми гробннцями й пристрастю до міжнародної політики. Та одного вечора йому несподівано відкрилося, чого досі бракувало йому для цілковитої повноти життя. Все велике звичайно приходить несподівано.

Того вечора пан Повондра читав газету, пані ГІовон-дрова лагодила Франтікові шкарпетки, а Франтік прикидався, ніби заучує ліві притоки Дунаю. У кімнаті були спокій і тиша.

— Здуріти можна І —раптом буркнув пан Повондра.

— Що там таке? —спитала його дружина, всиляючи нитку в голку.

— Та саламандри, — відказав Повондра-батько. — Ось пишуть, що за останній квартал їх продано шістдесят мільйонів штук.

— О, чималенько, правда? — здивувалась пані Повон-'Дрова.

— Ще б пак! Це ж величезне число, матінко. Сама поміркуй,— шістдесят мільйонів! —Пан Повондра покрутив головою.— Певно, страшні гроші на цьому загрібають... А скільки переробляється роботи! —додав він, подумавши хвилинку. — Ось пишуть, що повсюди один з-перед одного виростають нові острови. Тепер люди зможуть наробити собі нової землі, скільки захочуть, я тобі кажу. Це велике діло, матінко. Щоб ти знала, це більший поступ, ніж відкриття Америки... — пан Повондра знову задумався. — Нова історична епоха, розумієш? Так, матінко, нема що казати: ми живемо у велику добу!

І знов у кімнаті надовго запала тиша. Та враз Повон-Дра-батько гучніше запахкав люлькою.

— І подумати лишень: якби не я, нічого не було б!

— Чого не було б?

— Та оцієї торгівлі саламандрами. Оцієї Нової Доби.

Адже, як добро зважити, це більш піхто, як я, всьому причиною.

Пані Повондрова звела очі від дірявої панчохи.

— Цебто як?

— Ну а хто ж, як не я, впустив того капітана до пана Бонді? Якби я ае доповів про нього, капітан би зроду-віку з паном Бонді не побачився. Отож якби не я, нічого цього не вийшло б, матінко. Анічогісінько.

— А може, той капітан знайшов би когось іншого,— заперечила пані Повондрова.

У люльці в пана Повондри презирливо хоркнуло.

— Що ти тямиш! За таке діло міг узятись тільки пан Бонді. О, той бачить далі за будь-кого! Хтось інший подумав би, що той капітан божевільний або шахрай, а от пан Бонді... О, в пана Бонді нюх —огого!

Пан Повондра хвильку помовчав.

— Бо по тому капітані... як пак його... Вантохові й не видно було нічого. Такий собі огрядний чолов’яга та й годі. Інший швейцар сказав би йому: «Що ви, голубе! Папа Бонді нема вдома», — абощо. Але в мене було якесь ніби передчуття, чи що... «Доповім про нього, —кажу собі. — Може, пан Бонді мене вилає, але я таки візьму все на себе —доповім». Я давно кажу: швейцарові треба мати нюх на людей. Бува, задзвонить хтось, відчиниш йому, — зверху наче барон, а воно агент, що холодильники продає. А іншим разом прийде такий собі огрядний чолов’яга, аж бач що в ньому ховається! Еге, треба знатись на людях,— розводився пан Повондра.—Тепер бачиш, Франтіку, що може зробити людина навіть на невисокій посаді. Візьми це за науку і намагайся завжди виконувати свій обов’язок, як робив я. — Пан Повондра урочисто й розчулено покивав головою. — Адже я міг би того капітана з порога відпровадити та й не бігати сходами вгору-вниз. Будь-хто інший на моєму місці набун дючився б та й грюкнув дверима в нього перед носом

І пустив би за вітром увесь оцей дивовижний всесвітнії поступ. Затям собі, Франтіку: якби кожен виконуваї свій обов’язок, людям би ого як жилося! Та слухай добре коли я тобі щось кажу.

— Я ж слухаю, тату, — буркнув Франтік із нещасни виглядом.

Повондра-батько прокашлявся.

— Дай-но мені на хвилинку ножиці, матінко. ТреС вирізати оце з газети на спогад собі й людям.

Отак і почав пан Повондра збирати вирізки про саламандр. Його колекціонерській пристрасті ми завдячуємо дуже багато матеріалів, які інакше згинули б у непам’яті. Він вирізав і зберігав усе, що де знаходив у пресі про саламандр; не приховаємо й того, що після деяких вагань він навчився випатрувати в своїй улюбленій кав’ярні всі газети, де була якась згадка про них, і досяг дивовижної, просто-таки фокусницької віртуозності в умінні видерти з газети потрібний йому аркуш і сховати його до кишені перед очима в офіціанта. Як відомо, всі колекціонери здатні красти й убивати, коли йдеться про те, щоб добути новий об’єкт для своєї колекції; але це нітрохи не знижує рівня їхньої моральності.