Слава ЗСУ!

На судні сніГімапих саламандр повкидали в резервуари. Наше судно було старим нафтовим танкером; погано вимиті резервуари тхнули гасом, а на воді в нпх мінилась райдужна масна плівка. Люки над ними були поздіймані, щоб проходило повітря. Коли туди повкидали саламандр, вода стала схожою на якусь огпдну густу юшку з локшиною. Де-не-де там щось кволо, безсило ворушилось, але першого дпя саламандр не чіпали, дали їм спокій — хай трохи оклигають. Другого дня прийшло четверо матросів з довгими тичками й заходилися гатрнкатп ними в ту «юшку» (професіональним жаргоном вона й справді називається «суп»); перемішуючи чорні тіла, воші придивлялись, котрі не рухаються чи з котрих відпадав м’ясо, і, підчепивши їх гаками, витягали а резервуару. «Юшка чиста?» — спитав потім капітан. «Чиста, сер!» — «Долийте води!»— «Так, сері» Таке очищання юшки треба було робити щодня, і за кожним разом доводилось викпдати в море від шести до десяти голів «зіпсованого товару», як кажуть на таких суднах; від нашого танкера не відставала зграя великих, ситих акул. Від резервуарів жахливо смерділо; хоч воду час від часу замінювали, вона була жовта, в ній плавав послід саламандр та розмоклі сухарі й мляво ворушились або отупіло лежали, важко дихаючи, чорні тіла. «Цпм іще добре,— запевняв старий Майк.— Я бачив, як на одному пароплаві їх перевозили в цистернах з-під бензолу, то там вони всі передохли».

Через шість днів ми вже брали новий товар па острові Наномеа.

Ось якпй вигляд має торгівля саламандрами — правда, торгівля нелегальна, точніше кажучп, сучасне піратство, що розквітло,так би мовити, за одну ніч. Гадають, що майже чверть усіх купованих саламандр виловлюють таким способом. Є колонії саламандр, на якпх синдикатові нерентабельно тримати постійні ферми; на дрібних тихоокеанських островах саламандри розплодилися так, що стали справжнім лихом; тубільці не люблять їх і кажуть, що вони продірявлюють своїми норами та ходами цілі острови. Ось чому й колоніальна влада, і сам синдикат «Саламандра» заплющують очі на таке бандитське плюндрування саламандрячих колоній. Вважають, що піратських суден, спеціально споряджених для вилову саламандр, в близько чотирьохсот. Крім дрібних підприємців, це сучасне корсарство практикують цілі пароплавні компанії, з яких найбільша— «Тихоокеанська торговельна компанія» з правлінням у Дубліні; голова її¹— вельмишановний містер Чарлз Б. Гаррімап. Рік тому справа стояла ще гірше: тоді один банднт-китасць на ім’я Тенг, що мав троє суден, нападав просто на ферми синдикату і, коли йому чинили опір,не вагався вимордовувати весь персонал; але торік у листопаді всю Тенгову флотилію потопила американська канонерка «Міннетонка» біля острова Мідуей. Відтоді саламандрове піратство прпбрало цивілізованіших форм і дедалі розквітає, оскільки усталено певні умови, за дотримання яких його мовчки терплять: так, наприклад, під час наскоку на чуже узбережжя на судні мас бути спущений державний прапор, під яким воно плаває; далі — щоб під маскою корсарства не провадились довіз і вивіз інших товарів; щоб виловлепнх саламандр не продавали по демпінгових цінах, а пускали їх у продаж тільки як другий сорт. У нелегальній торгівлі саламандри йдуть по двадцять — двадцять два долари за голову; їх вважають хоча й нижчими якістю, зате надзвичайно витривалими, оскільки вони змогли пережити нелюдське поводження з ними па піратських суднах. Як кажуть, після такого транспорт туванпя лишається живих двадцять п’ять — тридцять процентів виловлених саламандр; але ті, що вижили, можуть витримати що завгодно. Торговельним жаргоном їх називають «макарони» і останнім часом згадують і d офіційних ринкових бюлетенях.

Через два місяці після нашого плавання я спдіп з Белламі за шахівницею в вестибюлі готелю «Франс» у Сайгоні; звичайно, я вже не був матросом з його судна.

— Слухайте, Белламі,—сказав я йому,— Ви ж порядиа людина— джентльмен, як то кажуть. Невже вам ніколи не верне з душі від вашого діла? Адже це, власне кажучи, мерзенна работоргівля.

Белламі знизав плечима.

— То ж тільки саламандри... — ухильно буркнув він.

— Двісті років тому казали, що негри — то тільки негри»

— А хіба не правда? — відказав Белламі,—Шах!

Ту партію я програв. І мені раптом здалося, наче кожен хід на шахівниці не новий, бо колись хтось уже робив його, і ми пересуваймо фігурки так само, прямуючи до таких самих поразок, які в;:сѳ були колись. Можливо, достоту такий пристойний і тихий Белламі колись ловив негрів на Березі Слонової Кості й возив їх на Гаїті або до Луїзіани, не переймаючись тпм, що вони мруть у трюмі, як мухи. І не мав на думці нічого лихого. Белламі ніколи не мав на думці нічого лихого. Тому він невправний.