Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Вогненні стовпи

Німці на всіх у хаті позирали недовірливо, а в одного, чорномундирного, який зрідка перемовлявся по–польськи з другим шуцманом, спалахував у очах хижий зблиск; поліцаї поскидали на ліжко автомати й попросили господиню, щоб присмажила чогось м’ясного на сніданок; вони пильно приглядалися до телячого м’яса, яке пані Марія накроювала й клала на пательню; Мирон з Богданом стояли незворушно, спершись спинами об піч, тільки Йосафат прикипів очима до невиданої зброї; шуцман із хижим поглядом підморгнув хлопцеві, мовляв, візьми в руки автомат і приглянься зблизька; учитель помітив ту німу перемовку, прошив Йосафата суворо–застережливим поглядом, і хлопець, не діткнувшись до зброї, відступив назад…

Поліцаї поснідали, розібрали автомати й вийшли на подвір’я, тільки той, який заохочував Йосафата взяти до рук зброю, затримався, став навпроти хлопців, вискалив зуби й, погойдавшись на носках, вимовив: «Шкода!» — і теж вийшов із хати; вони розвальцем поплелися дорогою і, не звертаючи на Волове, подалися попід лісом на Дебеславці.

Певне, карателям замало було одного Юрка Васютиного; провокація в боднарівського вчителя не вдалася, а в запрутському регіоні вбито не лише оленя: у дебеславських лугах над Прутом тиждень тому знайшли облавники вже розкладений труп гестапівця, тож поліцаї подалися до старости на вивід.

Була обідня пора, сім’я Томенків сиділа в кухні за столом — з причини епідемії в містах усі троє синів старости з’їхалися до батька–матері; забачивши крізь вікно німців, які заходили на обійстя, старий Томенко схопився з лавиці й запобігливо почав запрошувати їх до столу.

Непрохані гості поскидали на бамбетель автомати, і наймолодший Петрусь, достоту як щойно Йосафат, жадібно став приглядатися до невиданої амуніції. Шуцман з хижим поглядом кивнув йому, і хлопчик взяв до рук автомата; у цей мент пролунав револьверний постріл, і малий упав на підлогу, поцілений кулею в скроню; Іван і Грицько посхоплювались з–за столу й вибігли з хати; заторохтіли автоматні черги — й обидва юнаки впали постріляні на подвір’ї; тоді біля брами зупинилося поліцейське авто, німці повскакували до кузова й миттю виїхали з села, залишивши старих Томенків з трьома вбитими синами…

Богдан, Мирон і Йосафат прийшли на похорон. На широкому столі в світлиці лежали три красені — ніби дружно поснули після батькової гостини; староста сидів, відкинувшись на спинку крісла й тупо дивився в незвість; Миронові було дивно, чому він так розвалився при вбитих синах, — не знав, що старого розбив параліч; Богдан не міг відвести очей від матері, яка, схилившись над мертвими дітьми, безперервно обціловувала по черзі кожного сина від голови до п’ят; Йосафат стояв за порогом світлиці здерев’янілий, бо то не брати Томенки, а він, Богдан і Мирон лежали втрьох на смертному одрі, й не це було найстрашніше — мертвих не болить: неймовірний жах пройняв Йосафата, коли він в одну мить уздрів над постріляними хлопцями своїх і Миронових батьків у божевільному горі. У головах убитих стояли на траурній варті бійці УПА з крісами до ноги, станичний Шугай закликав у своїй промові до помсти над окупантами, а потім кожний живий підставив своє плече під домовини мертвих товаришів — і понесли їх на вічний супокій…

І все це: три домовини, що пливли у весняному повітрі до цвинтаря, промерзла на вітрах кам’яна фігура жінки на Шпаєвім, білокоса Наталка, яка в цю хвилину билася в тяжкій пропасниці, застрелений олень і розгублений учитель над купою недопалених книг постали враз перед очима Йосафата, немов зображення на фотопластиконі, коли він вдивлявся у червоні кружальця на оксамитових крильцях мертвого метелика.

І наче хтось діткнувся рукою до Йосафатового плеча: він затиснув метелика в долоні, немов збоявся, щоб тих картинок, які просвітилися йому з червоних кружалець на крильцях комахи, ніхто більше не зобачив, а щонайперше — образу білокосої Наталки, яка десь там марила в гарячці й кликала його; він насправді чув її сухий шепіт–просьбу, щоб прийшов, не барився, бо синій вогонь пропасниці спалює її, спопеляє, і якщо Йосафат запізниться, то застане лише тінь Наталчину, як ото його батько уздрів на Шпаєвім не Софію, а тільки її знак; і де, в яких світах витає зараз пиконівська чарівниця, яка втратила найпершого в селі красеня Василя і не змогла без нього жити, в якому меві розчинилася, в яку деревину або зело перемінилась, якою птахою літає над левадами, якою хмаркою проникає крізь густі бори, а все шукаючи й шукаючи його; ой, Йосафате, я знала, що то не Софія стоїть на Шпаєвім, і тому маму до вас послала, щоб упевнитись; Софії вже немає, і я боюся, що вона привидом прийде до мене і покличе, щоб я йому не дісталася, якщо він живий і колись вернеться; але я їй скажу: якби Василь вернувся, то хай хоч одну застане…

Попередня
-= 35 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Buriakvova 19.04.2015

В кінці автор сам себе прокоментував. Хіба що залишається додати роман сподобався, хоч я іноді плутався в думках героїв і не розумів де реальність а де лише думки.


Додати коментар