Слава ЗСУ!

– Дякую, – той задоволено посміхався. – Відтепер це стане доброю традицією перед кожним засіданням, – витримав паузу. – Мене звати Олексій Іванович. Я – новий директор компанії, якщо, можливо, хтось ще не знає. Поясню одразу – тепер усе робитиметься тільки так, як скажу я, з мого дозволу. Хто не хоче – може писати заяву на звільнення. Він обвів присутніх холодним поглядом. Новоспечений начальник департаменту аналітики нервово крутив у руках ручку, ніби готувався вчинити за запропонованим сценарієм.

– Прошу сідати. Та перш ніж перейдемо до розгляду питань безпосередньо за протоколом, ще одне невеличке оголошення. З цього місяця я збільшую заробітну плату начальників департаментів рівно вдвічі. Щелепи в присутніх злегка повідвисали. Тільки Орест похитав головою, однак промовчав.

– Тож добре думайте... Переходимо до першого пункту порядку денного – звітів. Хто починає? Трохи шоковані керівники департаментів по черзі, як були записані в списку, почали звітувати. Олексій Іванович, слід віддати належне, був добре обізнаний зі станом справ і, відчувалося, непогано орієнтувався в усіх деталях роботи компанії. Тож «на горіхи» сьогодні дісталося багатьом. Ці керівники отримали ультиматум – за місяць виправити ситуацію в департаменті або ж покласти на стіл заяву про звільнення.

Потім обговорили внесені зміни до планів стратегічного розвитку компанії. На завершення виступив головний менеджер.

Після того, як усі розійшлися, Олексій ще раз уважно переглянув блокнот зі списком прізвищ посадовців, присутніх на нараді, й зроблені власноруч помітки. Потім викреслив кілька прізвищ, криво посміхнувся й попрямував до свого кабінету.

Корінець п’ятий

Н Н е встигла ще осінь остаточно вступити в свої права, добряче розмити дороги й пострушувати листя з дерев, як уже заблищали перші сніжинки на посохлій траві, а вчорашні калюжі затягло льодове скло.

Андрій дивився на вулицю з вікна кабінету й не впізнавав знайомих обрисів. Вулиця, ніби за помахом чиєїсь чарівної палички, перетворилася на казку. Але від споглядання осінньо-зимового дива довелося-таки відірватися, адже роботи накопичилося чимало. І не стільки тому, що молодий журналіст вів по дві, інколи й по три колонки, їздив брати інтерв’ю, робив репортажі. Багато в чому така завантаженість була зумовлена бажанням Андрія якнайменше використовувати в написанні статей шаблонні схеми, а намагатися максимально творчо підходити до будь-якого матеріалу.

Іноді хлопця дивувало, наскільки ж поширене оце шаблонування- копіювання в журналістиці. Хоча нібито як без цього? Схема допомагає журналісту газети, яка повинна щотижня, а то навіть і щодня, видавати нову інформацію для читача. Суспільство платить лише за регулярні, своєчасні новини, «гарячі» публікації. Отож будь такий ласкавий, чи період творчої кризи в тебе, чи ні, а давай новий матеріал, ще й телевізійну програмку не забудь вкласти...

Молодого журналіста така ситуація не влаштовувала. Тому витрачав купу часу на пошук цікавого матеріалу, а потім ще більше

– на оригінальну подачу. За це хлопця дуже цінував Борис Едуардович, і частенько ставив у приклад колегам. Наближалася обідня перерва. Крізь прочинені двері Андрій чув веселі голоси й дзенькіт посуду в кают-компанії. Щось уже розігрівали в мікрохвилівці...