Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > ВСЕСВІТ

– Перепрошую, шановний, що сміюся з вашої халепи, але інакше не можу. Бачите цю книгу? – простягнув примірник, який тримав у руках. – Ну ж бо, беріть, вона не кусається. Хлопець узяв книжку, надів окуляри й прочитав назву.

– Цікаво... І назва трохи дивна. А можна, я трохи погортаю? – Звісно, можна, та краще забирайте, вдома погортаєте! – весело відказав співрозмовник. – А скільки вона коштує? – Чисто символічно – одну гривню. Я б і за «спасибі» віддав, та не можна. Люди не цінують те, що отримали задарма, по собі знаю, – пояснив дядько. – То що, візьмете? Беріть, беріть!.. – Ну давайте, почитаю... – Юрій покопирсався в кишені, знайшов одну гривню монетою. – От і чудово, – продавець забрав гроші. – Так, дивись, і окулярів позбудетесь, і не тільки цих, – підморгнув хлопцеві й знову почав складати книжки. – Дякую, – відповів Юрій і попрямував до метро. – Бувай здоровий! – долетів голос дядька. «Усе ж вихідний не пропав даремно, – підсумовував Юрій надвечір, сидячи вдома за комп’ютером. – Відпочив трохи й книжку всього за одну гривню виторгував... До речі, ану ж бо, де вона, зараз погортаю. Ану-ну...»

***

Бувають моменти в житті, коли хочеться сісти десь у теплому куточку з чашечкою гарячого чаю і дивитися у вікно, як на вулиці лютує негода. І нехай там туман щільним покривалом ковтає реальність, нехай заливає дощем, і пронизливий вітер не дає спокою, а тобі – тепло й затишно.

Сьогодні настрій у Аліси був зовсім меланхолійний. Іти нікуди не хотілося, навіть на плавання. Тож вона так і сиділа, допиваючи другу чашку чаю, дивилася у вікно. Тріскотіли полінця в розтопленому каміні, й кімната наповнювалася теплом і запахом лісу.

Раз по раз накочувалися спогади-хвилі. Ось вона ще зовсім маленька. Ховається від мами, біжить садочком на їхній дачі. Потім учотирьох – тато, мама, вона й брат – в Єгипті на морі. Як вона тоді хвалилася перед подругами відвідинами країни далеких пірамід! Далі згадалися-пропливали вогні вечірньої Ейфелевої вежі, тихі вулички Відня, вона ніби відчула запах гарячого шоколаду празьких кав’ярень. Така-от доля в доньки дипломата…

Скільки пам’ятала Аліса, завжди кудись їздила з батьками. На тиждень чи більше, особливо на канікулах. Потім вступ на юридичний факультет університету, навчання. «Нудні» одногрупники, з дев’яноста відсотками яких ні про що говорити, хіба про нові моделі телефонів, тусовки та футбол. Із кожним семестром дівчина відчувала себе чужою в цій золотій клітці й продовжувала навчатися, аби лише отримати диплом і не турбувати батьків. Мала репутацію дивачки, з нею мало хто товаришував. Хоча ось з Марічкою познайомилася саме тоді. Правда, та була з іншого факультету. Зважаючи на природні дані Аліси, від претендентів на руку й серце важко було відбитися. Та достойних усе не траплялося. І тут з’явився Алекс.

Дивно, вона ніколи не асоціювала його з Олексієм чи Льошею, а навіть подумки називала Алексом – так представився хлопець під час знайомства. Здавалося, що після тієї зустрічі все змінилося. Коло знайомих розширилося, навчання знову стало подобатися, Аліса ще більше захопилася фотографуванням...

Аж раптом несподівано, від серцевого нападу, померла мама. Людина, яку вона безмежно любила. Депресія. Нерозуміння. Саме після цього вони з Алексом розійшлися.

Вогонь у каміні гіпнотизував червоними квітами-пелюстками. Події-люди-образи зливалися й закручувалися в суцільному калейдоскопі. Від роздумів до реальності дівчину повернула Анфіса. Кішка прибігла з кухні й почала тертися об її ноги. Аліса поставила чашку з чаєм на столик і поблажливо мовила:

Попередня
-= 23 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

Buriakvova 26.11.2014

Я б назвав цю книгу "щоденник" ("біографія" ) не більше. А взагалі враження від прочитаного позитивне . На трійку


Додати коментар