Слава ЗСУ!

«І чому саме тепер, коли Новий рік на носі, я захворів?.. Усе через той клятий звіт і нового шефа!» – він аж скривився й через силу ковтнув дві пігулки.

Трапилося все позавчора. Юра вкотре доопрацьовував звіт про роботу відділу, який усе чимось не задовольняв директора. Тоді, після ще однієї, майже безсонної ночі хлопець таки «відключився » на годинку прямо за столом, а потім спізнювався на роботу. Нашвидкуруч зібрався, вибіг з квартири. До зупинки було метрів сто, тож побачивши, що під’їжджає маршрутка, Юрій побіг. Зрештою, важко віддихуючись, він таки встиг. Однак відчув, як холодне повітря проникло в самі легені й обпекло їх.

У офісі хлопець випив кілька чашок гарячої кави, але вже під вечір йому стало зле. А ще ця вечірка з друзями з роботи, святкування католицького Різдва... Ледь висидівши кілька тостів, завідувач департаменту аналітики поїхав додому. Знайшов і випив пігулки від температури.

Та, мабуть через алкоголь, особливого ефекту ліки не дали. Юрій прокинувся зовсім розбитий. Добре, що нікуди вже не треба йти – звіт здав, на роботі почалися різдвяні канікули. Тож увесь день, без особливих успіхів, лікувався. І ось ранок 29 грудня, а він лежить з температурою.

«Так, треба щось робити, – потер скроні. – Бо як Новий рік зустрінеш, так його і проведеш».

А провести весь рік у ліжку хворим зовсім не хотілося.

У грудях легенько похрипувало, почався кашель. Хлопець подумав про «швидку», наприклад, приватної фірми типу «Борис». Але не хотів вірити, що хвороба настільки серйозна.

Зібравши рештки сили волі, витягнув себе з ліжка, накинув халат і поплентався на кухню. Сяк-так почистив зуби, заварив чай. Повернувся до кімнати й упав у крісло навпроти телевізора. Ковтнув іще дві пігулки «Колдрекса» і ввімкнув якийсь канал. Там уже все було підпорядковано святу: лунали привітання, йшла новорічна реклама. Якийсь час Юрій без жодних думок сидів і переключав канали. Настрою, тим паче святкового, у нього не було зовсім.

«Я маю видужати, обов’язково маю видужати, – з’явилася нізвідки вперта думка. – Я хочу одужати… на Новий рік…»

***

– Вово, Вово-о, вста-а-вай! – кликала брата Аліса, торсаючи за плече. – У-у-у-у, – тільки й промимрив той. – Давай, соньку, – не вгавала дівчина, – а то так і не покатаємося на лижах! – Ну, до-обре, – хлопець висунув голову з-під ковдри. – Тільки не чіпай мене. – О’кей! – Аліса, сміючись, стягнула з брата ковдру. – А ковдру тим паче! – Володимир накинув її на себе, укрившись з головою. Аліса перестала його торсати і, взявши руки в боки, заявила:

– Я йду на кухню ставити чайник, а ти вдягайся. Тільки дивись – не засни! – Ага-а, – глухо долинуло з нетрів ліжка. Володя згорнувся калачиком. – Вово!!! – вже з дверей грізно гримнула сестра. Хлопець аж підскочив. – Та добре, добре, – висунув носа зі схованки. – Тепер уже точно розбудила. Заспане обличчя Вови з’явилося нарешті на всеогляд і повернулося до дверей, де стояла Аліса. Сестра помахала йому рукою і зникла в сусідній кімнаті.

Вилазити з ліжка було нелегко. Особливо враховуючи те, що вчора закінчилося сьогодні о п’ятій ранку. Годинник показував тільки початок на дванадцяту. Вдягнувшись, хлопець почвалав на кухню, яка була на першому поверсі туристичного комплексу. Встиг умитися й причесатися й більш-менш бадьорим сів за стіл, де вже парували гречана каша в тарілці й чашка чаю.