Слава ЗСУ!

.

– Чому ж він...

– Наскільки я зрозумів із ваших слів, – спинив її порухом руки, – сталося непередбачене відхилення. В його голові ця думка дещо переінакшилася. Про лікарню він забув і переконаний, що просто повернувся з відрядження. Нічого страшного. Ви мусите нагадати йому про це.

– Мушу! – гірко усміхнулась вона. – Навіть не попередили, що він живий, повертається додому! Чи це не входило в умови досліду?

– Ви перебільшуєте! Мали намір повідомити вам після того, як він опиниться вдома. Адже самі розумієте, коли йдеться про складні процеси в мозку, ні в чому не можна бути впевненим до кінця.

– І все-таки не збагну, чому я не могла сама забрати його від вас? Навіщо так ускладнювати?

– Повірте, усе було не раз виважено, аби його свідомість без пересади сприйняла повернення в життя. Діяти слід було тільки так. – Він глянув на неї й, зауваживши недовіру в її очах, пояснив: – Його слід було помістити в побутове середовище, яке б змусило працювати найтонші зв’язки пам’яті. Можливо, нагадало б йому про ваше існування, надало готовності прийняти вас, у своєму новому житті.

Сльози мимоволі заросились у неї на віях, коли сказала з розпукою:

– Але ж ніхто мене ні про що не попередив!

– Наш промах, – скрушно згодився він. – Тільки чому ви не прийшли вчора до лікарні? Адже вам надіслали запрошення на чергове профілактичне обстеження?

– То це ви?!

– Безперечно. Якби раптом складалося б не так, як ми задумали, то ви обійшли б лікарів та й годі.

– Ох, а я не мала настрою йти, відклала на інший день.

– Телефонували вам і на роботу, але ви пішли кудись у справах. Дивно, що біля будинку вас теж проґавили. Кілька годин чекали.

– Зайшла до знайомих, які живуть в іншому парадному. А додому дісталася переходом на останньому поверсі – він з’єднує обидва крила будинку.

– Он воно що! Якби ж то знаття! Зрештою, може, і на краще, що так склалося. Усе вийшло природно. Правда?

Вона кивнула на знак згоди.

– Тепер нам слід виробити тактику ваших стосунків із чоловіком.

Радив їй, як слід поводитися в тих чи тих ситуаціях, до чого привертати увагу чоловіка, а від чого його оберігати. Дійшло, врешті, й до ліків, які йому слід було давати. Він вийняв невеличку коробочку.

– Ці таблетки – на крайній випадок: якщо помітите в ньому хворобливе збудження, або ж апатію. Вони балансують психічний стан. Не зловживайте ними, його мозок повинен зараз сам себе направляти.

Вона подивилася на коробочку в долоні лікаря й запитала про те, що невідступно турбувало її:

– Що ж буде, якщо пам’ять так і не повернеться до нього?

Хоч і сумирно прозвучало її запитання, він, відповідаючи, зважував кожне слово.

– Не повинні надавати цьому надмірної ваги. Адже в іншому ваш чоловік – повноцінна, здорова людина. Запам’ятовувальні властивості мозку через деякий час у нього, безумовно, зміцніють. Сподіваюсь, вони будуть цілком достатніми, щоб він зміг працювати, маючи роботу середньої складності. Щодо пам’яті про минуле... Скільки ви одружені?