Слава ЗСУ!

П’ять мов. І перше, що спадає на думку, - поділити ці мови між найбільшими національностями по справедливості. Мові А - державне управління, мові Б - міжнаціональне спілкування і так далі. Решта дев’ять національностей хай уже не ображаються - раз їх мало, значить, така їхня доля, врешті-решт, держава - то примус, як написано в підручнику.

Ну і статтю 10 конституції країни У можна буде сформулювати вже конкретніше. Не якась там абстрактна “державна мова”, яку ніхтоже відє нігдєже, а чіткий розподіл функцій. І, відповідно, висуваємо вимоги до шкільної програми - кожен учень має вивчити мову Б як мову міжнаціонального спілкування, мову В як мову інформаційного простору, мову Г як мову національного єднання, ну і свою рідну, якщо йому не пощастило народитися одним із великої четвірки. Забулися за мову державного управління? Не біда - її в два місяці прищепить старшина в учебці або клерк при влаштуванні на держслужбу.

Отож виходить, що кожен громадянин нашої з вами держави У має знати п’ять мов. Пропонуємо так і записати в Конституції. І одразу закреслити, бо ми, на щастя, не депутати Верховної Ради. На відміну від них ми люди розумні і знаємо, що вивчити п’ять мов до снаги не кожному професору, навіть якщо у нього одне “ф”, а не два. Ба, навіть чотири мови чи три не кожен здолає. От дві - інша справа. Дві мови - рідну плюс іншу - може вивчити будь-який нормальний громадянин, якщо він, звичайно, не віце-прем’єр з фінансів.

А значить, сама по собі напрошується пропозиція - образимо ще дві менші національності і залишимо у державному обігу дві мови - одну для державного управління та національного об’єднання, а другу - для інформаційно-го простору та міжнаціонального спілкування. Або й візьмемо та зробимо обидві мови обов’язковими для інформаційного простору.

Чудова ідея! Давайте виберемо дві мови - наприклад, А та Б, мови найбільших національностей, мові А доручимо державне управління, мові Б - національне об’єднання, і обидві затвердимо для інформаційного еквіваленту та міжнаціонального спілкування. Мир і злагода забезпечені. Тим більше, що і практика подібна є, далеко ходити не будемо - он Фінляндія чи, скажімо, Бельгія. Отже, вирішено - у статті 10-й запишемо дві мови, а решті гарантуємо вільний розвиток… ну і так далі відповідно до Хартії.

Ідилічна картина: ніяких мовних конфліктів між двома найбільшими націями. І у школах лад і спокій. Кожен учень вивчає… ТРИ мови. Чому три? Дуже просто - дві державні плюс рідну. Якщо йому пощастило і він є представником однієї з панівних націй - тоді дві, а решті народів - В, Г, Д… - три мови, будьте ласкаві. Та ще й іноземна на додачу. Звичайно, що обидві державні мови будуть обов’язковими до вивчення. Ну, і рідна… Отут і виникає головна проблема. Оскільки кожна пересічна людина не може володіти трьома мовами, одна з них, та, що необов’язкова, однозначно загине. Ми з вами хочемо, аби загинули мови наших нацменшин? Безперечно, ні. Ми їх цінуємо і любимо, а крім того дотримуємося не тільки букви, але й духу Хартії захисту регіональних мов.

Зверніть увагу - ми дійшли дуже цікавого висновку. Дві державні мови у багатонаціональній державі призводять до знищення мов нацменшин. Парадокс! Але, на жаль, ніде дітися. Закони природи не депутатами писані - це об’єктивна реальність, ігнорувати яку небезпечно для життя нашої з вами країни У.

Чуємо заперечення: а що, коли дозволити вивчати у школі одну з двох державних на вибір і плюс рідну? Відповідаємо: у такому випадку державні мови припинять бути мовами міжнаціонального спілкування. Коли ти з мовою А приїдеш до регіону, де всі вчили в школі мову Б, тут взагалі ніякого спілкування не вийде - або вертайся додому, або вчи тутешню.

Отже виходить, що коли ми реально дбаємо про мови меншин і хочемо їхнього розвитку, нам не обійтися без однієї державної мови. Сильна державна мова - запорука збереження мов і культур нацменшин у багатонаціональній державі.

Приємно робити відкриття, чесне слово.

Згадаємо також, що сфера державного управління вимагає, щоб кожна державна людина розуміла заповітні сто команд. Та й інформаційний еквівалент тільки тоді буде еквівалентом, якщо його розумітимуть всі громадяни країни, а не тільки та половина, яки вчила у школі саме його.

Відповідно сам собою напрошується висновок - у нашій державі У має бути ОДНА державна мова. Ми не кажемо - яка, а кажемо тільки - ОДНА.

Ну а як же Фінляндія з Бельгією? - спитаєте ви.

Давайте розбиратися.

Кілька років тому доля занесла нас до країни Суомі. Запросив нас туди один знайомий швед. Шведська - друга державна у Фінляндії. Швед обіцяв бути тлумачем і показати нам сувору красу фінських фіордів, хоч сам їх до того, чесно кажучи, не бачив.