Слава ЗСУ!

Два роки тому, коли нас намагалися загнати у цензуру радянського зразка, на каналі царював російський держиморда Кисельов. Дивлячись в його холодні очі, кожен бачив щасливе майбутнє, яким нам його уявляє пан Пінчук.

В результаті відбувся Майдан. Кисельова відправили до рідного Сибіру, а замість нього виписали зірку з екзотичним іменем Савік Шустер. Вибір сам по собі багато про що свідчить - запрошення чергового іноземного найманця виказує агресивні плани. Значить, канал має не просто функціонувати, а гнути лінію. Адже національні кадри ніколи до кінця не вміли гнути - то у них відкритий лист, то сурдоперекладач - Помаранчева революція яскраво це підтвердила.

Отже, на зміну відвертій “руці Москви” прийшов “європеєць”. Демократ за походженням, поліглот за освітою. Щоправда, ані перше, ані друге все-таки не дають йому змоги опуститися до вивчення місцевої мови, але це в традиціях наших телевізійників.

І настала тотальна “Свобода слова”. Шустера люблять усі - а хто не любить, сам винен. Модель світу нам пропонується така: в залі - народ, розділений за географічним принципом; на сцені - скептичний російськомовний “європеєць”, який зверхньо спостерігає за галасливими і трохи кумедними політичними аборигенами; на тлі - лабораторні маніпуляції громадською думкою. Одне слово - Україна, якою її хотів би бачити пан Пінчук і до якої нас потрошку привчає. І все добре, і всі задоволені. Якби то не першість світу з футболу.

Скажемо відверто, тоді вони нас здивували. Нелогічно виходить - навіщо на футболі ідеологічна лінія? Ну, гаразд, Шустер любить футбол, нам це довго і докладно розтлумачували. Але ми теж любимо футбол, та ніхто нас не запрошує вести передачі. Ну, нехай не нас - в країні існує багато людей, які не тільки люблять гру мільйонів, але є до того ж реальними фахівцями у цій справі - тренери, футболісти, спортивні журналісти.

Невже серед наших не знайшлося бійця, який би не тільки уболівав, але й мав авторитет у футбольній галузі? Чи то Палховський зі Щербачовим коштують надто дорого? Чи то пан Шустер погодився за одну зарплатню вести обидві передачі і канал вирішив заощадити? Незрозуміло. Крім того, сам Пінчук не був помічений у любові до шкіряного м’яча і, на противагу решті нуворюг, не має клубу навіть у першій лізі. Звідки такий несподіваний поворот?

От, власне, у такому запитальному стані ми знаходилися рівно до осені минулого року, коли раптом пан Шустер виринув у новій несподіваній ролі - ведучого конкурсу “Міс Європа”.

Красуні з екрана звабливо демонстрували нам свої ребра, а ми не могли навіть насолодитися цим “еротичним” видовищем, бо від подиву все попливло перед очима. Політика, футбол, б…, тобто, пробачте, курви. Що тут спільного? До чого Шустер?

І раптом картинка склалася, неначе ломиголівка, в якої знайшовся ключ. Точно! Не Шустер об’єднує ці три природні явища, а глядачі, тобто ми з вами. Це - вказівка на наше місце у теперішньому світі. Політика-курви-футбол - магічний трикутник, загорода, в якій нам пропонують жити. Світле майбутнє. Та сама національна ідея, про яку стільки говорено. І тут-таки згадався славнозвісний “добробут” Табачника. Люди добрі, та вони ж і справді готують нам таке життя!

Політика з економікю злилися в екстазі з метою подарувати нам щастя - справжній добробут, справжній футбол, справжніх б… тобто курвів.

Мамо, роди нас назад!

На дозвіллі кожен із вас може сам проаналізувати картину світу, що її пропонують телеканали та газети, які належать політикам та олігархам. Ми особисто не знайшли реального прориву за межі згаданого трикутника. Може, вам пощастить?

Глибоке знання веде за собою глибокий сум. Хоча що тут, власне, нового? В Україні сьогодні при владі вороги та дурні? Так. А хіба колись було інакше? За всю українську історію можна нарахувати хіба кілька місяців сподівань на зміни. А тоді знову вороги та дурні.

Проте зараз - це не колись. І різниця захована у одному-однісінькому словосполученні - інформаційне суспільство. Теперішні війни зі збройних перетворилися на інформаційні, і у нас із вами з’явилися деякі шанси. Бо віднині ми знатимемо усі їхні плани. Треба тільки взяти до рук чарівний пульт, або купити журнал: раз - і ми у ворожому штабі.

Інформація на війні - це половина успіху, так твердять стратеги. З другою половиною дещо складніше. Бо її основа - це наш власний стратегічний потенціал. Що у нас там із обозами? Чи достатньо зброї, людей, резервів? Чи є у нас коні на степах широких? Чи вуголь на люльці бува не погас?

Отже, наступного разу давайте спробуємо разом розібратися у власних силах та розглянути тактику організованого опору, а може, навіть і наступу на позиції супротивника. Бо нам з вами, пробачте за банальність, відступати немає куди. Позаду - Москва, попереду - Брюссель.