Слава ЗСУ!

БЛОК ЛИТВИНА. Тут із римами все гаразд, хлопці та дівчата у штабах постаралися. Але окрім “гори лайна” ми б могли порекомендувати риму “вина” (в смислі напою: “наллємо вина за Литвина!”), “хріна” (до хріна - у позитивному контексті, ні хріна - в негативному). Ну і спеціально до уваги мешканців інтернет-простору: словосполучення “АЦЦКІЙ СОТОНА”. Що воно таке - не знаємо, але клаузула співпадає.

ПОРА. Напрошується рима “УРА!”, потім “мура”, “діра”, “бура” (в значенні карткової гри, тут навіть виникає подвійна рима - пора-бура-гра). Для молодіжної аудиторії можна використовувати суто модерністську риму - па-ра-ру-ра. Воно пахне музикою і Бітлами, а це знову модно.

БЮТ. Через свою неукраїнську фонетику римується не дуже добре. Пропонуємо риму “тут”, мовляв, хтось (Путін, Буш, Березовський, Лазаренко…) - там, а ми - тут. Годяться також класичні (зі Стругацьких) “інститут” та “Брут”, причому, як Хома Брут, герой “Вія”, так “і ти, Брут”, убивця Цезаря. Якщо українізувати фонетику та додати в кінці м’який знак, то само напрошується слово “б’ють”, а також “п’ють”, “кують”. Зозулі кують, хлопці п’ють, барабани б’ють. А розвинути музичну тематику пропонуємо приспівом: “Справедливість є - ла-ла є-є.”

ЗЕЛЕНІ. Окрім запропонованої Сердючкою рими “зєлєнеть-краснєть”, ми знайшли варіанти “зелені-олені”, “клени”, і навіть “Ленін”.

БЛОК КОСТЕНКА-ПЛЮЩА. “Плющ” - це не тільки людина, але й рослина, тому він римується зі словом “кущ”, з комахою “хрущ”, а також із рідко вживаним, але красивим словом “хлющ”.

НАША УКРАЇНА, ТРУДОВА УКРАЇНА. Найменш цікавий випадок. Бо самоназви націй і країн рідко римуються із чимось незвичайним. А банальні рими на кшталт калина-малина-горобина ніяк не розбурхують творчої уяви. Тут можна порекомендувати словосполучення “ціни на свинину”, або похитрувати, пригадавши, наприклад, радянську пісню “Виряджає сина вільна Україна дорогому Сталіну передать привіт”. Замінити “вільна” на “Наша”, а “Сталіна” на “Путіна” чи “Буша” - кому що до вподоби.

Не один наш талановитий знайомий сьогодні за величезні гроші байдикує у виборчому штабі. Але навіть менш талановиті прилаштувалися - наприклад, вимахують прапорами на перехресті. “Що ти робиш? - запитали ми в одного “ветерана майдану”. - Невже продався?” А він каже: “Ні! Ви подивіться уважніше”. Глянули - а він дійсно, не просто так вимахує, а виписує прапором у небі відоме всім слово із трьох літер, демонструючи таким чином своє справжнє ставлення до ворожої політичної сили. Отже, він не продався. Душею він із нами, і це не може не радувати.

Власне, тому ми і не стрималися, сіли оце до комп’ютера, щоб допомогти нашим у їхніх штабах, аби вони мали змогу не просто так вимахувати прапорами, а писати при цьому в небі, в ефірі, в інтернеті те, що насправді думають, даючи зашифрований сигнал, що вони з нами.

Бо усі ми однієї крові. Усі - інтелігенція. Совість нації.

Українська правда, www.pravda.com.ua, 2006 р.

Купатися, чи не купатись?

Слідом за Гамлетом Подерв’янського вся прогресивна частина українського народу зупинилася перед питанням - святкувати, чи не святкувати річницю Помаранчевої революції? Іти на Майдан, чи вдома заливати розчарування одвічними українськими ліками - оковитою? Навіть колишні революційні лідери ще не визначилися.

Отже, давайте згадаємо, що було рік тому. Ми, зокрема, їздили спостерігачами на рідну Миколаївщину. Було тепло. Запросили із собою друзів і усі разом бороли гідру місцевої влади, слухали розповіді земляків, матюкали і владу, і опозицію. А потім уже в Києві, на Майдані будували барикади з лав, вартували, ходили у розвідку, блокували Банкову, стояли пліч-о-пліч, коли обіцяли атаку спецназу, грілися в автобусах, боялися разом із усіма і разом раділи. Слухали вночі “Червону руту”, яку молодий революціонер одним пальцем підбирав на білому роялі у залі Київради. Самі співали гімн під Верховним судом. Обіймалися з десятками і сотнями українців. Знайомилися. Давали автографи. Гріли вдома львівських студентів. Спілкувалися з кримським омоном. Їли з польових кухонь. Влаштовували у наметовому містечку кінофестиваль “Відкрита ніч”.

Якщо хтось із вас колись переживав сильніші емоції, якщо були інші дні з подібним душевним піднесенням, тоді, безперечно, треба святкувати саме їх. У нашому житті минула осінь була найщасливішим часом. І не через Ющенка. І не через Тимошенко. Бо ми вийшли на вулицю не за них. Ми вийшли за себе. Ми хотіли і надалі вибирати Президента. І були проти його призначення з Банкової або з Кремля. Не сподобається Ющенко - оберемо іншого. Ми відстояли це право.