Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Закон Братів Капранових

Примітивні рими - це раз. Цілковитий хаос із ритмом - два. Згадайте спроби писання музики на Шевченка - бідолашні композитори просто вимушені були додавати слів у рядки, щоб хоч якось вирівняти складову структуру. В образному просторі такий густий наїв, що знайти поживу для уяви сучасного читача просто неможливо. Та ще й повтори. Жахлива кількість стандартних рим, рядків і навіть строф, які дратують і страшенно заважають вчити, бо при читанні напам’ять постійно збиваєшся і перестрибуєш у сусідній вірш. Гарні ж генії у нашої Батьківщини!

А з іншого боку, не комуністи ж Шевченка вигадали! Не могли кілька поколінь цілком освічених українців клеїти дурня, поставивши на постамент подібну поезію. І це означає, що ми, саме ми, чогось не зрозуміли, попри те, що вивчили напам’ять майже половину книжки.

Ну, нехай ми дійсно не розуміємо, - сказали врешті собі, - але генії так не пишуть. Та й не генії теж. Так взагалі не пишуть, а хіба розмовляють по селах старі люди, згадуючи почуті десь вірші, - перебріхують їх, доскладаючи на ходу. І в часи Шевченка теж так не писали - відкрийте будь-який підручник з літератури. Не писали, проте говорили - старі люди по селах тоді розмовляли так само, як і зараз.

Чим тодішні старі люди відрізнялися від сучасних? - спитали ми себе. І самі ж собі відповіли: а тим, що вони називалися кобзарями і являли собою єдину форму існування української літератури.

Таким чином ми зробили маленьке персональне відкриття. Ой, і хитрий же був цей Тарас Григорович Шевченко!

Усім відомо, що повсякденне культурне життя тогочасних українців було міцно прив’язане до візитів кобзарів. Все, що відбувалося між цими візитами, мало характер локальний - що там може відбуватися в селі? - співи, танці, місцеві побрехеньки. Тим часом кобзарський репертуар забезпечував долучення кожного хутора до спільного культурного процесу в Україні, створював загальнонаціональний пантеон текстів. Саме завдяки йому українці з різних куточків наших земель могли відчути себе єдиною нацією.

А з легкої руки Тараса Григоровича цю роботу взяла на себе книжка. Відтоді українцям не треба було чекати, поки до села завітає якийсь там Перебендя. Тепер кобзар постійно жив у скрині та співав за першою вимогою хазяїв. Співав, розповідав так, як і живі його колеги, тією ж мовою, ті самі історії. І сльози так само текли щоками у жінок, а чоловічі руки так само стискалися в кулаки.

Шевченко зробив справжнє диво - поселивши велику українську літературу в кожній хаті, перетворив її на продукт щоденного культурного раціону. Це схоже на чарівний подарунок, той, що його колись приніс до людських осель Прометей. Велика національна культура спустилася до кожної людини, зігріла її та залишилася поруч, не тільки не заперечуючи місцевих сільських співів-танців, але й доповнюючи їх.

“Будь-яке відкриття має бути застосованим з користю”, - вирішили ми і взялися за Шевченка знову. Треба сказати, що відтоді він виглядав для нас зовсім іншим. Коли поетична форма припинила дратувати, зі сторінок проступила справжня література. Тепер ми зрозуміли, чому цього малоросійського вискочку раптом прийняли за свого провідні митці тогодення. Перед нашими здивованими очима зримо вималювався літературний канон. Саме так. Це не був лубок, склепаний “для народу”. Це був справжній зразок літератури - читацьке спрямування з одного боку та дороговказ для всіх, хто збирається працювати на ниві українського слова - з іншого. Мудрий поет дуже зрозуміло окреслив у своїй маленькій збірочці, чим українська література відрізняється від російської та від польської. То й не дивно, що вже понад сотню років українські літератори користуються цим каноном.


Нам пощастило, бо процес усвідомлення себе співпав з іншими, глобальнішими процесами. Саме тоді Радянський Союз остаточно віддав Богові душу. І коли ми вже цілком серйозно визначили для себе українську літературу як основний напрямок творчої діяльності, настав час переосмислити перші враження від знайомства з Тарасом Григоровичем. Питання постало просте - чи варто особисто нам у своїй творчості дотримуватися створеного ним канону?

Що можна взяти з “Кобзаря” для себе? Перш за все - спрямування на читача. Ця риса Шевченківського літературного стандарту імпонувала нам надзвичайно. За кожним із творів цієї збірки зримо вимальовується визначений автором адресат - тодішній “маленький українець”. Нащадки суттєво недооцінили роль цієї складової - навряд чи ми з вами знали б щось про Тараса Григоровича, якби за основний напрямок творчості він узяв, скажімо, особисте самовираження чи то мистецькі експерименти.

Попередня
-= 38 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!