Слава ЗСУ!

Нещодавно ми були на презентації “Енциклопедії постмодернізму”, виданої “Основами”. Організатори заховали попід стільцями п’ять призів і гостям запропонували подивитися, хто що виграв. Пожвавлення в залі не вгавало хвилин із десять. Усі ляскали стільцями та радісно перегукувалися. Не можна не відзначити, що разом із іншими елемента-ми хепенінгу, це зробило презентацію оригінальною і помітною. Не знаємо, щоправда, яка там ситуація з реалізацією.

Проте, коли йдеться про художню літературу, краще від автора її ніхто не презентує. І на радіо, і по телебаченню (якщо вдасться), і при очній зустрічі з читачем.

Розумні люди кажуть: письменник починається там, де є хоч би десяток книжок. Із цим можна погодитися. Але десяток книжок у нас мають сьогодні лічені люди. І якщо виходити з середньої продуктивності - 1 книжка на рік, наступна когорта творців підійде років за сім-вісім. Чи можемо ми чекати? Принаймні ми особисто чекати не збираємося, бо за цей час читачі зовсім забудуть, що українські письменники існують в природі. А тому давайте торсати читача, не зважаючи на те, що наші головні шедеври іще в стадії написання.

Іще один позитивний приклад - Василь Шкляр. Окрім створення якісних текстів він наполегливо їх популяризує - в газетах, журналах, на конкурсах. Ви гадаєте, це робить видавництво а чи якийсь найнятий прес-секретар? Дзуськи. Все своїми руками та головою.

Висновок напрошується сам собою - аби стати відомим, письменнику не досить писати. Треба наполегливо працювати над розширенням і зміцненням своєї популярності.

Піар - це не лайка, а велика робота над встановленням зв’язків з громадськістю, тобто над формуванням авторитету. І не кажіть, будь ласка, що письменники прагнуть відомості, аби потішити своє самолюбство. Насправді вони просто хочуть, аби до них прислухалися. А прислухаються у нас, як і в цілому світі, тільки до людей авторитетних.

Читаємо новини, слухаємо людей і не встигаємо дивуватися. Наприклад, Андрій Курков читає свої твори пінгвінам в німецькому зоопарку. Це уже чиста “королівська жирафа”. Але йому не в падло, коли йдеться про майбутніх читачів. Не про пінгвінів, а про німців, які довідаються про таку незвичайну акцію. Володимир Кличко у вільний час вчиться показувати фокуси. Це іще одна “жирафа”, круті-ше за оригінал хоча б тому, що Кличко - мільйонер. Він на рингу показує таке шоу, що мало не буде. А все одно не лінується, тренується, бо коли в телевізор запрошують, там кулаки не допоможуть, та й розповідати глядачам, як ти йому врізав, можна не дуже довго. А так - розвіяв годинника у ведучого, і глядачам забава, і собі дохід, бо у німецьких телезірок годинники зовсім не дешеві. Жарт.

Зверніть увагу, ми говоримо про людей, у яких і без того з популярністю немає проблем. А може, тому і немає проблем, га?

Зрозумійте правильно - ми не закликаємо письменників показувати фокуси пінгвінам. Ми хочемо, щоб кожен замислився над простим питанням - завтра у мене зустріч з читачами, то чим я їх буду розважати? І хоч би історію якусь згадав цікаву, якщо вже не вміє жонглювати важкими предметами.

Колись у боксі весь призовий фонд отримував переможець. Це було справедливо. Тепер гонорари ділять заздалегідь, і виникає логічне питання - за що б’ються ці залізні хлопці, коли гроші вважай у кишені? А відповідь елементарна - вони б’ються за наступний гонорар. Бо якщо погано проведеш матч, на пристойного суперника можеш не розраховувати, і телетрансляції наступного разу не буде.

Отак і письменник. Розважаючи публіку сьогодні, він продає свої наступні книжки і забезпечує дисципліновану явку читача на майбутні зустрічі. Існує думка, що в теперішній постмодерній ситуації нових сюжетів вигадати неможливо, і єдине, чим письменник може по-справжньому зацікавити читача, - це своя власна безсмертна особистість. Читачеві має бути цікавим спілкування з автором. А яка цікавість в людині, яка не вміє тримати увагу аудиторії при зустрічі?

І не треба боятися порожніх залів. Якщо сьогодні ми зуміємо зацікавити десятьох, завтра прийде двадцять, а потім і сто. Це тільки в журналах пишуть “прокинувся знаменитим”. Письменник не може прокинутися знаменитим. Він мусить сходити на свою гору крок за кроком, книжка за книжкою, імпреза за імпрезою. Зате і жити на цій горі можна довго, і не заросте стежка, якою читачі ходитимуть до нього за черговою порцією мудрості.

Чорт забирай, а може, купити скрипку, обтрусити капелюха від пилу та рвонути по українських майданах, га? Ми знаємо, що у багатьох письменників є приховані таланти. Ото був би фокус - турне письменників майданами українських міст. Авторки жіночих романів танцюють, детективісти б’ють у бубони, критики продають книжки і лічать грошики.