Слава ЗСУ!

— Пам’ятаєш, у Шевченка: «Заворушилася пустеля»?

— Та ніколи вона не заворушиться, — каже він. — Тут самі тільки міражі. Міраж незалежності. Міраж свободи. Міраж майбутнього.

Але, на відміну від чудовиська Амброза Бірса, міраж прозорий, не перекриває реальності.

Він стоїть по той бік міражу, я — по цей.

Предки мої, що ви зробили не так, що нащадки потрапили в таку халепу?

— Не мали письменників, чутних для світу, — каже він. — Не створили ні Божественної комедії, ні людської.

— Мова, — сказав я. — Віками дискримінована мова. Колоніальне становище.

— Я не аналізую причин, — сухо сказав він. — Я констатую факт.

Оце й уся різниця між нами. Він констатує, а я страждаю.

— Ти людина, а він чурбан, — резюмує дружина.

Відходять останні могікани XX століття. Помер Микола Амосов, видатний кардіохірург. Чоловік суворий, парадоксальний, розум, як скальпель. Тисячі врятованих людей на фронті, тисячі уже в мирний час. Десятки книг, сотні наукових праць. Його іменем названо малу планету. Чув од батька, що Параджанов був у захваті, коли його побачив. — Гамлет! — кричав він. — Ось який має бути Гамлет!

Батько знав їх, він багатьох знав. Фактично він був сучасником великих людей, і аж тепер це стає зрозумілим, — коли вони відходять. Бо поки вони є, ми ж не знаємо, що поруч з нами планети.

Дивлюся на теперішній пейзаж і думаю: чиїм сучасником буде мій син?

Чиїм сучасником себе можу вважати я?

І кого з наших теперішніх політиків майбутні історики назвуть по імені, а кого і в лупу не розгледять? І на кому поставлять Каїнову печать?

Друга річниця закриття Чорнобильської атомної станції. Панує зірка Лестаґ. Ну, і хто ж народився під цією зіркою? Нерон, Ейфель і творець мови есперанто Замменґоф. Ні, це ж треба, в цей день народився і Анрі Беккерель, фізик, що чи не перший помітив дивні властивості «смоляного каменя», як тоді називали уран. Навіть термін є такий — беккерель.

У нас тепер усе життя в кюрі і в беккерелях.

Закривали станцію під овації і фанфари, а її й досі ще не закрито. Овацій, виявляється, мало, треба ще й пару мільярдів для остаточного закриття. А там навіть з зарплатнею перебої. І фахівці роз’їжджаються. І чорнобильці мітингують. І «саркофаг» небезпечний. І сховища для ядерних відходів не добудовані. І Дамоклів меч хилитається. Отакий «Чорнобиль forever».

16 грудня. Преподобного Феодула. Завіяло і задуло.

Президент СІЛА запалив новорічну ялинку.

У Колумбії біля супермаркета вибухнув автомобіль.

Емісари ООН усе ніяк не знайдуть в Іраку зброю масового знищення.

Однак у Вашингтоні вважають, що вона там є.

Джіммі Картер в Осло, при врученні Нобелівської премії миру, сказав: «Світ стає дедалі небезпечніший».

Один із політологів зауважив: «Якщо Вашингтон розпочне війну з Іраком, він відкриє ворота до пекла».

Завіси уже скриплять.

Незабаром католицьке Різдво. У Мексиці святкуватимуть «Ніч редьки». З’їдуться фермери, виставлять на уквітчаних стендах свій урожай. Оберуть переможцем господаря найбільшої, найкрасивішої редьки. Потім із тих білих тугих плодів вирізьблять мініатюрні фігурки — Діву Марію, Ісуса, волхвів, ягняток.

Я заздрю своєму другові. У них там у Каліфорнії вже мерехтять деревця в міріадах кольорових гірлянд. У вітринах галантно розкланюються Санта-Клауси. Поблискують золотими ріжками цукрові баранці. Над Божим немовлятком у яслах схиляється святе сімейство. І вже, як прирожденний американець, друг мій на дверях свого котеджу, мабуть, почепив традиційний різдвяний вінок.