Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Збірка оповідань Всеволода Нестайка

Прави?

У2 н56

О*»"»*

»«іітї#

Повість в оповіданнях про ТУ-В кла<і

Ранок.

П'ять хвилин тому почався урок.

У коридорах порожньо й тихо.

Та ось хряскають вхідні двері. Спершу лунко — у вестибюлі, потім глухіше — по коридору — дріботять швидкі кроки: якийсь неборака запізнився.

Прочинились у кінці коридора двері якогось класу, і тоненький винуватий голосок жалібно писнув: «Можна?»

Щось докірливо каже з класу вчителька.

Двері зачиняються.

І знову нікого.

День почався.

Порожньо й тихо в коридорах.

Тільки шкільний кіт Сократ, весь у крейді й чорнильних плямах, виходить з-за рогу й поважно йде самісінькою серединою коридора. Він користується нагодою. Він добре знає, що, коли продзвонять на перерву, доведеться йому, задерши хвоста, чимдуж чкурляти звідси й потім усю перерву гасати по школі, уникаючи палких проявів дружби любителів природи.

Сократ іде й меланхолійно позирає на двері класів.

Усі двері однаковісінькі, лише на одних табличка з написом «І клас», на інших— «X клас». І за одними дверима клаповухі першокласники, від старанності висолопивши язики, глибокодумно виводять у зошитах кружечки й палички. А за іншими — вусаті десятикласники грають у «морський бій» з підмальованими десятикласницями (поки хлоп'якуватий практикант-учитель з наївними очима списує всю дошку хитромудрими формулами).

Але нас з вами не цікавлять ні ті, ні інші.

Обережненько, навшпиньочках ходімте за котом Сократом до дверей, на яких висить табличка з написом «ІУ-Б клас». Табличка перекособочена, з відбитим ріжком, але напис видно добре.

Підійшли. Прислухалися.

За дверима тихо.

Жодного звуку.

Як то кажуть,— анічичирк!..

Може, там нікого нема?

Може, клас порожній?

Прочиняємо нищечком двері. Зазираємо одним оком..*

Є!.. Всі на місці!

Сидять гарненько. Обличчя зосереджені, серйозні. Ні тобі усмішки, ні тобі витівки якоїсь. Не діти, а янголи.

Що таке?.. Може, ми не туди потрапили?.. Хіба про таких напишеш повість? Може, ходімте до іншого класу?.. Пошукаємо справжніх живих учнів?..

Та ні, стривайте!..

От учителька Ліна Митрофанівна, що статечно походжає по класу, раптом подає голос:

Спасокукоцький! Ану не зазирай до Трав'янко!

«Ага!—догадуємося ми.— Контрольна!»

Тепер ясно, чому такий порядок.

Ліна Митрофанівна суворо супить брови і орлиним поглядом роззирається навкруги — пильно стежить, щоб ніхто ні в кого не списував.

Але де це бачено в світі, щоб на контрольній ніхто ні в кого не списав?..

От із третьої парти на підлогу падає промокашка. Але з третьої парти ніхто за нею не нахиляється. За нею нахиляються з четвертої парти.

Ліна Митрофанівна робить рвучкий рух:

Га? Що таке?!.

У мене промокашка впала,— невинно кліпають очима з чет* вертої парти.

Ліна Митрофанівна не бачила, з якої парти впала промокашка,— і все в порядку!..

Мій четвертий «Б» — неможливий! — часто каже Ліна Ми- трофанівна.

Мій четвертий «Б» найкращий! —так само часто каже Ліна Митрофанівна.

Мій четвертий «Б» доведе мене до інфаркту!— каже Ліна Митрофанівна.

Мій четвертий «Б» тільки й тримає мене на світі!— каже та ж сама Ліна Митрофанівна.

То коли ж вона каже правду?

Хто ж вони такі — оті тринадцять хлопчиків і десять дівчаток, що мовчки схилилися зараз над зошитами?

Попередня
-= 1 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!