Слава ЗСУ!

Всі дружно ахнули і завмерли.

Одразу стало чути, як дзижчить та б'ється об скло муха — така запала тиша.

Лоб мовчки крутив головою, обводячи важким поглядом клас. Брови його були насуплені.

Гришка Гонобобель стояв у проході між партами якраз перед Антошею, закриваючи його собою. Тому Вася Антошу не бачив. І продовжував мовчки похмуро озирати клас.

Нерви у Гонобобеля не витримали.

От він!.. Василь Васильович!..— вигукнув Гришка, обертаючись і виштовхуючи Антошу вперед.— Чого за мене ховаєшся?.. Ич!.

Лоб, човгаючи ногами, попрямував до Антоші.

Четвертий «А» затаїв подих.

Вася протиснувся у прохід між партами впритул до Антоші. Заніс праву руку назад, наче розмахувався...

Антоша зіщулився.

І раптом Лоб рвучко висмикнув з-за спини ліву руку й широко усміхнувся.

У ній... була цукерка.

Нагороджую тебе «Тузиком»!.. За геройство.

Потім він обернувся до Гонобобеля:

А ти...— і вліпив йому дзвінкого щигля.

Клас воднораз зітхнув і дружно засміявся.

Отака була пригода з надкушеним пиріжком.

Дудкін — міг! — впевнено сказала Шурочка Горобенко.

Міг! — погодився піонерський актив.

А Гонобобель — не міг! — сказала Шурочка.

Не міг! — одностайно погодився актив.

І я не змогла б...— опустивши очі й почервонівши, сказала Тая Ба- ранюк, ланкова другої ланки.

Актив зітхнув, але заперечувати не став.

І п'ятірка з хвостиком у Дуд- кіна же! — нагадала Шурочка.

Ой! Правильно! — підхопив актив.

Ходімо! — сказала Шурочка і повела актив до парти, де сидів і повторював якийсь урок Антоша Дудкін.

Подивись мені в очі! — владно сказала Шурочка.

Антоша підвів голову і глянув Шурочці просто у вічі своїми ясними сіро-голубими очима.

Скажи чесно, це — ти?!

Що? — розгубився Антоша.

Оте саме! Гроші! У міліцію? — свердлила його поглядом Шурочка.

Чесне слово! Ні! — вдарив себе в груди Антоша.— Чесне слово!

Шурочка зітхнула. Антоша був чесний хлопець і дивився так, що не повірити йому було неможливо.

А... а п'ятірка з хвостиком? — як утопаючий за соломинку, ухопилася Шурочка за останній доказ.

А в тебе хіба ні? — спитав Антоша.

Піонерський актив пильно глянув на Шурочку.

Шурочка почервоніла:

Та ви що?.. Стала б я отак крутити... Ви що?!

А, між іншим, хто перший одержав оту п'ятірку з хвостиком? Я вже й забула,— наморщила Тая Таранюк лоба.

Як — хто?.. Кум Цибуля! — сказав Антоша.

Точно! — Шурочка звузила очі.— Як де я одразу не подумала.

І піонерський актив, як по команді, повернув голови і глянув на передостанню парту біля вікна.

Давайте глянемо туди й ми з вами...

Коли ваше прізвище Цибуля, то як, ви думаєте, вас називають у класі?

Правильно!

Кум Цибуля...

Не інакше.

Бо в кожному класі обов'язково знайдеться хтось, хто читав уже «Сорочинський ярмарок» Миколи Васильовича Гоголя.

І нікуди ви не дінетеся.

Нічого ви не вдієте.

Хай вас тисячу разів звуть Петрик, ніхто вас Петриком не називатиме.

Хоч плачте, хоч ображайтесь, хоч скаржтеся Глафірі Павлівні — не допоможе нічого. Будете ви Кумом Цибулею «і вся ігра», як каже знайомий уже вам семикласник Вася Лоб.

До речі, Петрик Цибуля не плакав, не ображався і не скаржився Глафірі Павлівні.

По-перше, тому, що в нього була весела й лагідна вдача, він не любив ображатися, плакати, а тим паче скаржитися.

По-друге, він змалку звик до цього прізвиська. Сам тато називав його так ще з немовлячого віку (не татового, а Петрикового, звичайно). І старший Петриків брат десятикласник Альоша теж був Кумом Цибулею. Та й тато їхній, завідуючий відділом «Гастро- номторгу» Олександр Іванович, скажемо відверто, не уникнув цього прізвиська. Серед близьких друзів і Олександр Іванович був Кумом Цибулею.

Але, щоб не було плутанини, ми з вами називатимемо Кумом Цибулею тільки Петрика.

Треба сказати, що в класі його всі любили. От е ж такі щасливі люди, які одразу викликають до себе загальну симпатію. Про них усі так і кажуть — «симпатяга».

Тільки глянеш на нього і вже не можеш втриматися від привітної усмішки.

Кругле веснянкувате личко, носик бараболькою, біляве волосся кумедно стовбурчиться їжачком, і голубі очі весь час сміються. Ніхто ніколи не бачив, щоб Кум Цибуля хмурився, сумував, сердився абощо. Навіть як десь упаде, заб'ється,— тільки на мить скривиться від болю, а наступної миті вже сам із себе сміється весело.