Слава ЗСУ!

Так-от, на другий день після того випадку, прийшовши у клас, Кум Цибуля побачив на своїй парті аркуш із зошита в лінійку, складений удвоє.

Він його розгорнув і спершу здивовано, а потім ніяково гмикнув.

Гм... Гм... А це що таке?..

Першою зирнула через його плече Наталочка Приходько, що сиділа з ним за однією партою. А тоді вже Люська Зарічняк і Гришка Гонобобель, що сиділи за ними.

На аркуші було написано синіми друкованими літерами «КУМ ЦИБУЛЯ» і червоним олівцем цифра п'ять. Причому оте напівколо у п'ятірки внизу закручувалося в маленький бубличок і закінчувалося кумедним хвостиком.

П'ятірка з хвостиком! Ги-ги! — гигикнув Гришка Гонобобель.— Хто це тобі підкинув?

Кум Цибуля здивовано знизав плечима.

Четвертий «А» був заінтригований.

Судячи з того, що стояла п'ятірка, а не одиниця й не двійка, слід було, мабуть, сприймати це як щось позитивне. Значить, хтосй хотів відзначити Кума Цибулю.

Але хто?

Хтось із класу?

Могло буть...

Кума Цибулю у класі любили, і після пригоди з яблуками для відзнаки були, як то кажуть, усі підстави. Але чому у такий див-

ний спосіб? Здається, досі ніхто у них не виявляв схильності до подібного таємничого благородства.

До того ж ніхто в класі п'ятірок з хвостиком не писав. У всіх п'ятірки були нормальні, без хвостиків.

Може, Глафіра Павлівна? — сказала й почервоніла Тая Та- ранюк.

Чи піонервожата Оксана?—задумливо мовила Шурочка.

А... а може... сам Вадим Григорович? — знову сказала й знову почервоніла Тая Таранюк.

Четвертий «А» перезирнувся.

Це припущення ні в кого не викликало категоричного заперечення.

Директор школи Вадим Григорович був людиною незвичайною. Любив усе нове, прогресивне, несподіване. І сміливо, як то кажуть, впроваджував оте все у життя.

Школа у них була особлива,— за останнім словом науки і техніки. Класи були пофарбовані в усі кольори райдуги. Ті, що вікнами виходили на південь,— у так звані холодні тони: синій, блакитний... А ті, що на північ,— у теплі: жовтий, червоний, оранжевий...

Коридори були голубі. Вчені вважали, що коли діти виходять з червоного класу у голубий коридор, це створює у них зміну вражень і психологічно заспокоює зір.

їдальня була апельсинова. Апельсиновий колір, виявляється, найбільше збуджує апетит.

Сам Вадим Григорович теж дуже тонко, як то кажуть, використовував кольорову гаму. Очі в нього були голубі, і в осінньо-літній сезон він носив голубі костюми, від чого сивина його набувала яскравого блакитного відтінку. (Правда, Люська Зарічняк запевняла, що коли директор одягає голубий костюм, то спеціально миє у той день голову підсинюючим шампунем «Фантазія», але то, звичайно, брехня.) В усякому разі на директора приємно було дивитися. Особливо коли він усміхався. У Вадима Григоровича була сліпуча, промениста усмішка, і коли він у своєму голубому костюмі та ще й усміхався, то здавалося, що з блакитного безхмарного неба сяяло ясне сонечко. Але Вадим Григорович усміхається не завжди і не всім. Порушникам дисципліни і двієчникам Вадим Григорович не усміхається ніколи. Він усміхається тільки відмінникам і активістам, які підтримують його прогресивні ідеї, спрямовані на вдосконалення навчального процесу, як каже завпед Віра Яківна. А ідей у Вадима Григоровича сила, бо енергії в нього, як каже знову ж таки Віра Яківна, не менше, ніж у Чорнобильської АЕС (атомної електростанції).

Весь час Вадим Григорович був у клопоті. То він будував шкільний басейн, то організовував шкільну Третьяковку, то закла-

дав шкільний фруктовий сад... А головне, весь час невсипущо стежив, щоб уроки вчителі проводили творчо; з вогником, з вигадкою — на грунті останніх досягнень педагогічної науки. Раз у раз Вадим Григорович без попередження з'являвся в якомусь класі. Кілька хвилин сидів на задній парті тихо, слухаючи урок. Потім з чарівною своєю усмішкою починав потроху втручатися і непомітно, шануючи гордість і гідність вчителя, повертав урок у несподіваний цікавий бік, так, що учні сиділи, роззявивши роти, і слухали, мов зачаровані.

Що й казать, талановитий був педагог Вадим Григорович. І від рього можна було чекати будь-яких несподіванок. В тому числі й отакої п'ятірки з хвостиком. Але довести ніхто нічого тоді не зміг.

Так таємниця п'ятірки з хвостиком і залишилася таємницею. Навіть більше. Потім вона стала ще загадковішою. Бо та п'ятірка з хвостиком була першою, але не останньою. Наберіться, друзі мої, терпіння. Про це мова попереду.

А зараз повернімося до нашого піонерського активу, який оточив передостанню біля вікна парту, де сидить Кум Цибуля, і, дивлячись йому прямо у вічі, питає.