Слава ЗСУ!

Це ти кролем? — спитав, хекаючи, Кум Цибуля.

Ага... Я ж уже третій рік у басейн ходжу,— наче вибачаючись, призналася Оля.

А потім вони сиділи у теплій затишній хаті Боцманового діда Сергія та баби Дуні й пили гаряче молоко. Баба затопила піч і сушила їхнє манаття.

Усі четверо були тимчасово вбрані у дідів та бабин одяг і вигляд мали досить кумедний, особливо хлопці.

Оля, закутана у квітчастий бабин халат, сиділа на пезі над усіма і дуже ніяковіла. Вона звикла захоплюватися іншими, а себе принижувати. А тут вона була в центрі уваги, і всі тільки й говорили про її геройство.

Хлопці не жаліли фарб. їх можна було зрозуміти. Крім усього, вони ще намагалися у такий спосіб погамувати незручність, викликану тим, що саме вона, дівчинка, а не вони, хлопці, першою кинулася у воду і врятувала Петруся. І вони всіляко,намагалися підкреслити, що вона, так би мовити, професіоналка, спортсменка, але все одно не кожна б спортсменка отак би кинулася, не задумуючись, у холодну воду...

Аллочка вперше у житті заздрила. Ніхто на неї не дивився, навіть Гришка Гонобобель.

Гришка спробував був покепкувати з Петруся:

Ех ти, Капітан Буль-Буль!.. Ги-ги!

Але ніхто його не підтримав.

На Капітана й так боляче було дивитися...

Я думаю, ви б теж переживали, якби з вами отаке сталося.

Все! — раптом рішуче махнув рукою Боцман Вася.— З завт- рафнього дня ми з Капітаном записуємось у басейн!.. Я вам чесно скажу, я теж поганенько плаваю. І якби впав отак несподівано за борт—хто його зна... А плавати вміти треба. Особливо морякам. Питання життя і смерті! Фо ти!..

Петрусь із вдячністю подивився на Васю.

Спасибі тобі, Боцмане!

Я розумію, ти добре плаваєш. Але ти — справжній друг!

Спасибі!,.

Коли актив підійшов до його парти, Боцман Вася винувато схилив голову набік і сказав:

Я вже знаю, чого ви... Дуже б хотілось... Але... Я так фкодую,' фо це не я...

Актив зітхнув і перезирнувся.

А може, Оля Татарчук? А? — подивився на них Вася.— Чого це ви тільки на хлопців думаєте?.. Оля якраз...

У Олі в той день були змагання. Вона тоді була у басейні,— сказала Шурочка.— Я вже думала...

Коли актив облишив Боцмана Васю, Наталі Приходько ще раз зітхнула й сказала:

А я так сподівалася, що це все-таки він... По-моєму, він найбільше підходить... з усіх хлопців... найбільше...

А по-моєму, що є такі, які підходять не менше,— звівши брови, сказала Тіна.

Ну, звичайно, твій Івасик! — у'їдливо сказала Наталі.

Дівчата, ну, не треба,— сказала Тая Таранюк і почервоніла.— У нас в класі всі хлопчики гарні.

Ну... це ще треба подумати...— сказала Шурочка.

Я тільки знаю, що Івасик міг би! — вперто сказала Тіна.

Тобі видніше,— сказала Наталі.

Видніше! —з притиском повторила Тіна.

Івасик Тимченко, головатий, крутолобий, неусміхнений, жив удвох з мамою. Тата в нього не було. Спершу мама казала, що тато помер, як Івасик ще був дуже маленький, але потім у дитсадку нахабнуватий Жора Мукосій сказав, що тата в нього не було зовсім, що мама його мати-одиначка і взагалі нічого вигадувати. Івасик тицьнув Жору в ніс, але це справи не змінило. Язиката

Соня Боборика вступилася за Жору і сказала, що правда-правда — Івасикова мама — мати одиначка, і це всі знають.

Івасик нишком плакав у кутку, ковтаючи сльози. Він дуже любив свою маму, найніжнішу, найдобрішу з усіх мам на світі, і не міг повірити у ці злі розмови.

Але увечері мама зітхнула і сказала:

Так, синку, з татом нам не пощастило. Він не вартий нашої з тобою уваги. Негарною він виявився людиною. Не будемо про нього згадувати. Головне, що в мене є ти, а в тебе я. Будемо любити одне одного і не пропадем.

І так вона це щиро і просто сказала, що Івасик потроху заспокоївся.

Тіна Яременко, гостроносенька, кучерявенька, з кількома цят- ками-родимками на щоках і на шиї, дуже любила сміятися. Правда, це їй вдавалося не завжди.

Жила Тіна удвох з татом. Мама тата покинула, вийшла заміж за якогось військового і кудись поїхала. Коли на суді Тіну спитали, з ким вона хоче залишитися, з татом чи з мамою, вона, не задумуючись, сказала:

Звичайно, з татом.

Власне, тато для неї змалечку був і за тата, і за маму. Тато її, маленьку, сповивав, купав, годував із соски.

Мама Тінина була артистка—хористка в театрі оперети. Вона ніколи не мала ні хвилини вільного часу. Зранку в неї були репетиції, увечері спектаклі... І татові, звичайно, довелося самому займатися Тіною. Робив він це з задоволенням, бо дуже Тіну любив.