Слава ЗСУ!

 Збудуй кохання до Євро-2012

Що вона повинна відчувати, коли він поряд проходить із іншою? Хоч знає, що ту іншу він не любить, лише використовує. Вони саме вийшли з торгового центру – тягне з неї гроші, мов з бездонного грошового мішка.

Він її любить. Тільки чомусь проходить повз і навіть не гляне в її сторону. Ніби й не вона стоїть, і не вона дивиться на нього, а в очах її сльози. Лишень зароджуються: очі мокрі, але не впаде ані краплини. Бо повинна стримати. А чого плакати за таким покидьком? Покохала його – має терпіти.

І треба ж такому статися: покохали цього покидька дві ще й однаково. І та його відпускати не збирається, хоч, здається він і не виривається, нікуди не тікає. Навпаки добровільно сідає в її авто. Чомусь одразу ж виходить... Можливо, до неї? Він таки її помітив!

А не помітив – просто вони місцями помінялися. Він сів за кермо. То вона йому і права купила. У її випадку головне – ні в чому йому не відмовляти. Просить щось – дай сама, бо він може взяти це в іншої, багатшої, в якої татко має прибутковіший бізнес і не пошкодує грошей на забаганку коханця своєї доньки.

А він таки не погано влаштувався – її тато директор будівельної фірми. Ну, як директор? Фірма оформлена на іншу особу, але усі справи веде він. Саме завдяки вмінню такого директора вчасно перекласти відповідальність фірма пережила кризу, втрималася на ринку і навіть здобула право готувати місто до Євро.

Для власної донечки такий татусь усе зробить, усе їй віддасть – усе, що вкраде, віддасть їй. Щойно вона повернулася зі своїм коханим із Тунісу, вже просить гроші на поїздку до Туреччини, натякаючи, що завжди мріяла з'їздити ще й у Домінікану, – татко гроші дасть, хоч знає: прокатом по всьому світу донька намагається втримати біля себе цього покидька. І це добре, що він знає. Тоді набагато легше його вмовити, інколи навіть плакати не доводиться, просто жалісно так промовити: “Якщо я йому це не дам, він мене покине. – А потім ще додати. –Татко, я цього не переживу!”