Слава ЗСУ!

Сехисмундо

Чи це я? В тюрмі, як тать,
Я окутий кайданáми.
Як це сталось? Я без тями.
Чи гробниця ти моя,
Вежо? Так! Мій Боже, я
Снив і жив такими снами!

Клотальдо (убік)
Я щасливу мить впіймав,
Щоб цю гру скінчить назавше.
(До Сехисмундо)
Чи збудитись не пора вже?

Сехисмундо

Так, збудитись час настав.

Клотальдо

Чи всю днину ти проспав?
Мабуть, сон солодкий снився?
Відтоді, як я дивився
Вслід летючому орлу,
Що спізнився й краяв млу,
Ти ні разу й не збудився?

Сехисмундо

Ні, я сплю, як досі спав;
Я, Клотальдо, відчуваю.
Що в цей час, іще дрімаю
І в оману більш не впав;
Те, що марилось уяв,
Бачив тут я достовірним,
Та вже бачу несумірним;
І я знову все терплю,
Бо, прокинувшись, я сплю,
Живучи вві сні позірнім.

Клотальдо

Розкажи той сон мені.

Сехисмундо

Ніби снив я, сню ще й досі;
Я, Клотальдо, не в спромозі
Розказати все, о, ні!
Я узрів себе вві сні
(Це жорстокість небувала!)
Там, на ложі, де вражала
Гра всіх барв і кольорів,
Де в квітках альков горів,
Що сама весна зіткала.
Там ретельні служники
Уклякали, називали
Мене принцом і вдягали
У шарлати і шовки.
Ти з’явився і таки
Вгамував мою гризоту,
Ствердивши, що я відроду
Принц Полонії, й мене
Щастя сповнило ясне.

Клотальдо

І дістав я нагороду.

Сехисмундо

Та не щедру. Впав я в гнів
І, в злобі несамовитий,
Двічі мав тебе убити.

Клотальдо

Чим таке я заслужив?

Сехисмундо

Я сеньйором був і мстив
Люто всім у нашім краї;
Жінку я кохав, кохаю...
Це не снилось, це було,
Адже інше все пройшло,
А не це. Чому? Не знаю.
(Король виходить)

Клотальдо (убік)
У журбі король пішов,
Цими вражений словами.
(До Сехисмундо)
Це тому, що про орла ми
Говорили, снилась знов
Тобі влада і любов;
Та і в снах за всі старання,
Що в твоє я вклав навчання,
Маєш дякувать мені,
Сехисмундо, бо й вві сні
Слід робить добродіяння18.
(Виходить)

Сцена дев’ятнадцята

Сехисмундо сам.

Сехисмундо

Все ж бо правда! Загнуздаєм19
Честолюбство і злобу,
Це шаленство й лють сліпу,
Якщо снити знов бажаєм;
Адже ми перебуваєм
В світі, повнім таїни,
Бо життя - це сон чудний;
Знаю з досвіду, що всюди
Тут живуть сновиддям люди,
Поки збудяться вони.
Снить король, що він правує
В королівстві тут і там,
Все вирішуючи сам;
І хвала, яку він чує,
Наче вітер, лине всує;
І на попіл голосну
Смерть оберне (чи збагну?):
Хто б хотів королювати,
Коли взнав, що має встати
Збуджений від смерті-сну?
Снить багач, що він, багатий,
Лупить гроші так і сяк;
Бідний снить, що він, бідняк,
Мусить пріти й заробляти;
Снить же той, хто взявся драти,
Снить, хто гнеться й хто згина,
Снить господар, снить жона
І, як видно, всі на світі
Снять, спокусами повиті,
Хоч цього ніхто й не зна.
Сню, що тут в’язниця тьмяна,
Я в залізних ланцюгах,
А раніш себе у снах
Бачив я щасливим зрана.
Що таке життя? Омана!
Що таке життя? Це скон,
Це ілюзій всіх полон,
Чорна тінь і страховіття;
Все життя - це лиш сновиддя,
А сновиддя - тільки сон.

Хорнада третя

Вежа Сехисмундо.

Сцена перша

Кларін

В зачарованій цій вежі
Через те, що знав, конаю, -
Що за незнання ще буде,
Як взяли за те, що знаю?
Як це так, щоб ласолюбець
Вмер голодний всім на диво?
Жаль мені себе і дуже!
Скажуть люди: “Це можливо”.
Саме так, бо те мовчання
Злість таїть в собі ворожу
І з моїм ім’ям не в згоді, -
Я, Кларін, мовчать не можу.
Хто складає товариство
Тут мені, якщо між нами?
Павуки лишень та миші.
Ось вам щиглики з піснями!20
Від сновиддя цеї ночі
Голова розпухла в мене,
Повна тисячі кларнетів,
Барабанів незліченних,
Хоругов, хрестів, процесій,
Тих людей, що бичувались,
Тих, що падали й вставали,
Непритомніли під галас,
Кров побачивши на інших;
Але я, коли не криться,
Непритомнію без їжі;
В темній мучуся в’язниці,
Де вже цілі дні читаю
Я філософа Неїда
І Непия21 вечорами
Розважаю, мов сусіда.
І, якщо святе мовчання
За календарем новітнім22,
Що свята для мене тайна, -
Вдовольнюсь постом обіднім;
Хоч покару й заслужив я,
Відчуваю й тут злорадство,
Бо слузі про все мовчати -
То найбільше святотатство.

Сцена друга

За сценою - сурми, барабани, голоси.

1-й солдат (за сценою)
У цій вежі він сидить.
Двері замкнені? Зламати!
Всі заходьте.